ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

- Але “Шотландія”...

- Це судно не “Шотландія”!

Здивування Паганеля справді було невимовне. Він глянув на серйозне обличчя Гленарвана, на Гелену і Мері Грант, які дивились на нього доброзичливо-співчутливо, на усміхнений вид Джона Манглса, на незворушного майора; по тому, знизавши плечима й зсунувши на носа окуляри, він вигукнув:

- Що за жарти!

Але в цю хвилину погляд його ненароком упав на стерниче колесо, що мало на собі напис з двох слів: “ДУНКАН. ГЛАЗГО”.

- “Дункан”! “Дункан”! - вигукнув Паганель у розпачі й прожогом кинувся сходами вниз до своєї каюти.

Як тільки невдаха-вчений зник, усі, опріч майора, вибухнули голосним сміхом. Сісти в Едінбурзький поїзд замість Думбартонського - іще так-сяк, але переплутати кораблі й плисти в напрямку до Чілі, гадаючи, ніби їдеш в Індію, - це вже нечувана неуважність!

- А втім, мене зовсім не дивує, що таке сталося з Жаком Паганелем, - сказав Гленарван. - Він зажив собі слави на подібних пригодах. Йому трапилось видати друком чудову карту Америки, так він примудрився якимсь робом впхнути туди й Японію. Проте це не заважає йому бути відомим ученим, найвидатнішим поміж французьких географів.

- Але що ми робитимемо з цим бідолахою? - спитала Гелена. - Не можемо ж ми везти його в Патагонію.

- А чому б і ні? - спокійно заперечив Мак-Наббс. - Ми ж не відповідаємо за його дивацтва. Уявіть собі - він сів не в той поїзд. Невже заради нього поїхали б у інший бік?

- Ні, звичайно, але він вийшов би на найближчій зупинці, - сказала Гелена.

- Що ж, - мовив Гленарван, - він і тепер може це зробити - висісти, коли схоче, на першій нашій стоянці.

В цю хвилину Паганель, упевнившись, що багаж його на судні, повернувся на палубу, нещасний і засоромлений. Він безперестану повторював прикре слово: “Дункан”, “Дункан”, наче не міг знайти інших у своєму словникові. Він бігав туди й сюди, оглядаючи оснастку яхти, вдивляючись у безмовні обрії океану. Нарешті він підійшов до Гленарвана.

- А куди йде “Дункан”? - спитав він.

- До Америки, пане Паганелю.

- А куди саме?

- До Консепсьона.

- В Чілі! В Чілі! - вигукнув бідолашний вчений. - А я ж мав їхати до Індії! Що казатиме пан Картфаж, голова Центральної комісії! А пан Авозак! А пан Кортамбер! А Вів’єн де Сен-Мартен! Як мені тепер показатися на засіданнях Географічного товариства!

- Заспокойтесь, пане Паганелю, - сказав Гленарван, - не побивайтеся так. Усе владнається. Ви трохи запізнитесь, та й по всьому, а річка Яру-Дзангбо-Чу повсякчас на вас чекатиме в Тібетських горах. Невдовзі ми зупинимось у Мадейрі, і там ви зможете сісти на пароплав, що повертається до Європи.

- Дякую вам, сер. Видимо, доведеться скоритися долі. Але подумайте, яка надзвичайна пригода! Тільки зі мною могло таке скоїтися. А моя каюта, замовлена на “Шотландії”!

- Ну, про “Шотландію” раджу вам тим часом не згадувать.

- Мені здається, - мовив Паганель, ще раз оглянувши судно, - “Дункан” - яхта, призначена для прогулянок?

- Так, пане Паганелю, - відповів Джон Манглс, - і вона - власність лорда Гленарвана...

- ...котрий просить вас якнайширше користатись з його гостинності, - докінчив його мову Гленарван.

- Сердечно дякую вам, сер, - сказав Паганель. - Я щиро зворушений вашою люб’язністю. Але дозвольте мені висловити одне скромне міркування. Індія - прекрасна країна, на кожному кроці вона вражає мандрівника казковими несподіванками; безперечно, дамам не довелось там бувати... Словом, стерничому варто лише повернути кермо, й “Дункан” полине до Калькутти так само швидко й легко, як і до Консепсьона, - адже яхта заради розваги...

Він урвав сам себе, побачивши, що його пропозицію зустріли похитуванням голови на знак незгоди.

- Пане Паганелю, - заговорила Гелена, - якби йшлося про веселу морську прогулянку, я, не міркуючи довго, відповіла б вам: гаразд, попливемо до Індії! І лорд Гленарван пристав би на це залюбки. Але “Дункан” повинен повернути на батьківщину потерпілих на морі й покинутих на берегах Патагонії людей, і ми не можемо відмовитися од цієї людяної мети.

За кілька хвилин французький мандрівник був уже в курсі всіх подій. З хвилюванням вислухав він розповідь про чудесну знахідку документів, історію капітана Гранта, великодушну пропозицію Гелени.

- Пані, дозвольте мені висловити щирий захват перед вами, - сказав Паганель. - Хай ваша яхта йде й далі своїм шляхом! Мене згризло б сумління, коли б я затримав вас хоч на один день.

- Так ви не хочете поїхати з нами? - спитала Гелена.

- Це неможливо, пані, я повинен виконати доручену мені справу. Я покину яхту на першій стоянці.

- Тобто на острові Мадейра, - зауважив Джон Манглс.

- Нехай на острові Мадейра. Відтіль усього сто вісімдесят льє до Ліссабона, там я чекатиму нагоди повернутися назад з якимсь пароплавом.

- Гаразд, пане Паганелю, - мовив Гленарван, - усе буде так, як ви забажаєте; що ж до мене, то я щасливий запропонувати вам бути моїм гостем на “Дункані” ще на ці кілька днів. Сподіваюсь, ви не надто нудьгуватимете в нашому товаристві.

- О, сер, я дуже радий, що так приємно помилився! Але ж, погодьтеся, становище людини, яка намірялась їхати до Індії, а пливе в Америку, вельми сміховинне.

Всупереч цим скорботним роздумам Паганелеві довелося скоритися обставинам, однаково зарадити собі він нічим не міг. Він показав себе милою, веселою на вдачу і напрочуд неуважною людиною, своєю постійною життєрадісністю він зовсім полонив дам. На кінець першого дня він уже з усіма заприятелював. Він попросив дати йому знаменний документ і копітко, ретельно, довго його вивчав. Будь-яке інше тлумачення документа йому здавалось неможливе. Паганель дуже зацікавився долею Мері Грант та її брата. Він запевняв, ніби всі їхні сподівання справдяться, віщував успіх розшуків капітана Гранта й так палко висловлював непохитну віру в щасливий кінець подорожі, що викликав у дівчини радісну усмішку. Якби не оте доручення, він, поза всяким сумнівом, і собі приєднався би до експедиції!

Коли Паганель дізнався, що леді Гелена - дочка відомого мандрівника Вільяма Туффнеля, то вибухнув цілим водоспадом захоплених вигуків. Він знав колись її батька. Який це відважний дослідник! Як часто вони листувались ще тоді, коли Вільям Туффнель був член-кореспондент Паризького географічного товариства! І саме він, Паганель, разом з паном Мальт-Брюном рекомендував Туффнеля в члени Товариства! Яка зустріч! І яка втіха - подорожувати вкупі з дочкою Вільяма Туффнеля!

Наприкінці він попросив у леді Гелени дозволу її поцілувати й дістав згоду, хоч, можливо, це й було деяким порушенням звичаїв.

Розділ VIII

НА БОРТУ “ДУНКАНА” ОДНІЄЮ ХОРОШОЮ ЛЮДИНОЮ СТАЛО БІЛЬШЕ

Морські течії біля берегів Північної Африки гарно прислужилися яхті, і вона швидко наближалась до екватора. 30 серпня вдалині забовваніла Мадейра. Гленарван, дотримуючи обіцянки, запропонував своєму гостеві зробити зупинку, щоб висадити його на берег.

- Дорогий лорде, - мовив Паганель, - я говоритиму з вами відверто. До моєї появи на судні ви мали намір зупинятись на Мадейрі?

- Ні, - відповів Гленарван.

- Тоді дозвольте мені на власний розсуд скористатись з наслідків моєї прикрої неуважності. Острів Мадейра надто добре відомий. Географ не знайде там нічого цікавого. Про цей острів уже все розповіли, все написали, і до того ж славетне місцеве виноробство зовсім занепало. Уявіть собі лишень, на Мадейрі вже немає виноградників! Виробництво вина, що 1813 року сягало 22 тисяч піп[22], упало 1845 року до 2669, а нині не перевищує 500 піп. Сумна картина! Отож, якщо вам однаково, краще пристаньмо на Канарських островах.

- Що ж, зробимо зупинку на Канарських островах, - відповів Гленарван. - Збочувати із шляху нам не доведеться.

- Я це знаю, дорогий лорде. На всіх трьох групах островів, які входять до складу Канарських, є багато чого цікавого для дослідження, не згадуючи вже про Тенері-феський шпиль, котрий завжди мені хотілось побачити. Це - щаслива нагода. Я скористаюся з неї і, очікуючи судно, що повезе мене до Європи, зійду на цю славетну гору.

вернуться

22

Піпа дорівнює 50 гектолітрам. (Прим. автора.)

10
{"b":"255271","o":1}