ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

До того ж, на думку маорійців, ніщо не може бути природніше, ніж пожирати одне одного. Місіонери не раз розпитували їх про причини людожерства, про те, чому вони пожирають своїх братів. Ватажки племен відповідали: риби їдять інших риб, собаки їдять трупи людей, люди - собак, а собаки - одне одного. В міфології маорійців є навіть легенда про бога, якого пожер інший бог. Маючи стільки прикладів, чому ж утримуватися від їх наслідування?

Новозеландці ще й запевняють, що, пожираючи мертвого ворога, вони знищують цим його духовну суть і водночас успадковують його душу, його силу й розум, котрі становлять зміст його мозку. Ось чому на всіх бенкетах людський мозок - найпочесніша й найвишуканіша страва.

Однак Паганель цілком слушно дотримувався тої думки, що до людожерства призводять насамперед злидні й голод, і це стосується не тільки новозеландців та взагалі дикунів Океанії, але й європейських дикунів.

- Адже людожерство, - додав географ, - було довгий час широко розповсюджене серед пращурів найцивілізова-ніших народів і, не візьміть це за особисту образу, надто в шотландців.

- Та невже? - здивувався Мак-Наббс.

- Справді так, майоре, - підтвердив Паганель. - Коли б ви прочитали кілька уривків з Шотландського літопису, то побачили б, які-то були ваші предки. Та навіть не сягаючи в сиву давнину, можна згадати, що за часів Єлизавети, коли геніальний Шекспір творив свого Шейлока, шотландського розбійника Севнея Бека стратили за людожерство. Що змусило його їсти людське м’ясо? Релігія? Ні, голод.

- Голод? - перепитав Джон Манглс.

- Так, нестерпний голод, - ствердив Паганель, - головне, потреба живити своє тіло й кров азотом, який міститься в м’ясі тварин. Щоб працювали легені, досить живитися коріннями й овочами, котрі мають крохмаль. Але той, хто хоче бути дужим і діяльним, повинен вживати харч, що формує органічні тканини й зміцнює м’язи. Поки маорійці не стануть членами вегетаріанського товариства, вони вживатимуть м’ясо, і саме людське м’ясо.

- А чому все ж таки не м’ясо тварин? - спитав Гленарван.

- Бо в Новій Зеландії немає тварин, - відповів Паганель, - і це треба знати не для того, аби виправдати маорійців, але щоб зрозуміти корені маорійського людожерства. В їхньому негостинному краї майже бракує чотириногих тварин, навіть птахи трапляються зрідка. Тому маорійці в усі часи живилися людським м’ясом. В них навіть є “пора людожерства”, як у нас, в цивілізованих країнах, пора полювання. Тоді в них відбуваються великі баталії, себто великі міжплемінні війни, по яких переможців на бенкеті частують цілими племенами.

- Отже, - мовив Гленарван, - ви гадаєте, людожерство зникне, коли на луках Нової Зеландії з’являться одного дня барани, бики і свині?

- Очевидно, так, дорогий Гленарване, але потрібні ще довгі роки, щоб маорійці відмовилися від людського м’яса, надто м’яса новозеландців, якому вони віддають перевагу над усяким іншим; адже синам довго буде до сподоби саме те, що любили їхні батьки. Коли вірити маорійцям, м’ясо новозеландців смаком схоже на свинину, але ще пахучіше. Що ж до м’яса білошкірих, то вони на нього менш ласі, бо ж сіль, яку вживають білі, надає йому особливого присмаку, і це ласунам не до вподоби.

- Еге, то вони витребенькуваті, - зауважив майор. - Але як дикуни їдять це м’ясо, однаково чорне або біле, сирим чи вареним?

- А чому це вас цікавить, пане Мак-Наббсе? - вигукнув Роберт.

- А тому, мій хлопче, - серйозно відповів майор, - що коли мені судилося кінчати життя в зубах людожера, я волів би, аби мене зварили.

- А чому?

- Хочу бути певним, що мене живцем не з’їдять!

- А що, майоре, коли вас зварять живцем? - спантеличив його географ.

- Оце-то так, - відповів майор, - не знатимеш, що його й вибрати.

- Хоч би як там було, Мак-Наббсе, - сказав Паганель, - але майте на увазі, коли це зробить вам приємність: новозеландці їдять людське м’ясо лише варене чи копчене. Вони добре виховані й знаються на виготовленні страв. А втім, признаюся вам, мені відразлива сама думка про можливість потрапити їм на зуби. Закінчити своє життя в шлунку якогось дикуна, пфе!

- З цього я роблю висновок, - мовив Джон Манглс, - що попадатися до рук дикунів не слід!

Розділ VII

ДЕ МАНДРІВНИКИ НАРЕШТІ ВИСІДАЮТЬ НА ЗЕМЛЮ, ЗВІДКІЛЯ СЛІД БУЛО Б ТІКАТИ

Відомості, що про них розказав Паганель, не підлягали сумніву. Жорстокість новозеландців - то неспростовний факт. Велика небезпека загрожувала тим, хто приставав до їхніх берегів. Та якби вона й в сто разів побільшала, мандрівники однаково мусили ризикувати. Джон Манглс усвідомлював доконечну потребу негайно покинути судно, приречене на загибель. Вибираючи з двох небезпек, одної - певної, іншої - імовірної, вагатися не випадало.

Дожидати, поки їх підбере якесь зустрічне судно, було б безпідставно. “Макарі” збочив з того шляху, яким судна прямують до Нової Зеландії. Вони пропливають або вище, Йдучи на Окленд, або ж нижче, коли простують до Нью-Длімута. Бриг сів на мілину посередині між двома портами, поблизу пустельних берегів Іка-на-Мауї, берегів непривітних, небезпечних і відлюдних. Судна уникають цих місць, а коли вітер заносить їх туди, намагаються якнайшвидше відтіль утекти.

- Коли ми вирушаємо? - спитав Гленарван.

- Завтра вранці, о десятій, - відповів Джон Манглс. - Саме почнеться приплив, він і понесе нас до берега.

О восьмій годині ранку 5 лютого пліт був готовий. Джон Манглс подбав про те. щоб обладнати його якнайкраще. Звичайно, марс бізань-щогли, використаний на транспортування якорів, неспроможний відвезти до берега пасажирів і харчі. Тут потрібна міцна споруда, з добрим керуванням, здатна протистояти хвилям і витримати дев’ятимильний переїзд морем. Тільки рангоут брига був придатний на побудування такого плоту.

Вільсон і Мюльреді заходилися працювати. Вони обрубали снасті, тоді взялися до грот-щогли; підтята знизу сокирою, вона впала на поруччя правого борту, що аж закректали під її вагою. Палуба “Макарі” залишилася без щогл, оголена, немов блокшив[86].

Низ щогли, стеньгу й брам-стеньгу порозпилювали й роз’єднали. Тоді спустили головні частини споруди на воду. До них приєднали уламки бізані й все разом міцно зв’язали линвами. Джон подбав, щоб у проміжках цих жердин розмістили кілька порожніх бочок, котрі мали підтримувати пліт над поверхнею води.

На цю міцну основу Вільсон настелив ґратчастий дерев’яний поміст. Тепер вода хоч би й ринула на пліт, але не затримувалася на ньому, й пасажири могли не боятися вологи. Крім того, міцно припасовані порожні бочки оточували пліт навкруг, наче своєрідний борт, захищаючи його від високих хвиль.

Вранці, запримітивши, що вітер дме ходовий, Джон Манглс загадав встановити всередині плоту щоглу. Її приладнали за допомогою вантів і розгорнули на ній саморобне вітрило. Прикріплене в кормовій частині весло з широкою лопаттю призначалось для керування плотом, якщо вітер надасть йому потрібної швидкості.

Отже пліт, споруджений в такий спосіб, мав витримати неабиякий натиск хвиль. Та коли вітер поверне в інший бік, чи уляже пліт керуванню, чи допливе до берега? Саме в цьому ховалося головне.

О дев’ятій годині почали навантажувати пліт. Спочатку перенесли на нього харчі в такій кількості, щоб їх вистачило аж до Окленда, бо годі було й думати знайти щось їстівне на негостинній новозеландській землі.

З харчів, закуплених Олбінетом для переїзду на “Макарі”, залишилось тільки трохи м’ясних консервів. Цього було замало, й довелося вдатися до нехитрих суднових запасів - поганеньких морських сухарів і солоної риби. Це дуже засмутило стюарда.

Харчі сховали в герметично закриті, непроникні для морської води ящики, спустили на пліт і міцно прикріпили до низу щогли. В сухе надійне місце поклали зброю, порох і патрони. На щастя, мандрівники мали доволі карабінів та револьверів.

вернуться

86

Блокшив - судно, позбавлене оснащення, призначене для житла, схоронення запасів тощо.

104
{"b":"255271","o":1}