ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Переляканий Олбінет упав горілиць.

- Закрийте кран! - гукнув майор, і, підбігаючи з двома матросами до ями, закидав її уламками пемзи.

А Паганель, з якимсь дивним виглядом спостерігаючи цю оказію, бурмотів:

- Он воно що! Так, так! А чому б і ні?

- Вас не обварило? - спитав Мак-Наббс в Олбінета.

- Ні, пане Мак-Наббсе, - відповів стюард, - але я, бачте, аж ніяк не чекав...

- Стількох благ одразу! - весело підхопив Паганель. - Вода й харчі Кара-Тете, і до того ж ще й підземний вогонь! Таж ця гора - справжнісінький рай. Я пропоную заснувати тут колонію, обробляти землю й залишитися аж до кінця наших днів. Ми станемо робінзонами гори Маунганаму! Далебі я марно шукав би, чого нам іще не вистачає на цій вершині, яка має стільки вигод!

- Нічого, аби вона сама була тривка, - озвався Джон Мангле.

- Ото так! Вона ж існує не відучора, - сказав Паганель. - З давніх-давен вона опирається дії підземного вогню, продержиться ще й доти, доки ми подамося звідціль.

- Сніданок подано! - виголосив Олбінет так урочисто, наче він виконував свої обов’язки в Малькольм-Каелі.

Втікачі, посідавши під огорожею, зараз же заходилися біля їжі, котру з деякого часу так справно посилала їм доля в найскрутніших обставинах.

Вони були не надто вибагливі у виборі страв, але щодо споживної папороті не дійшли згоди. Одні вважали її за солодку й приємну, іншим вона видалась слизуватою, дуже жорсткою, зовсім не смачною. Зате спечені в гарячому ґрунті солодкі патати всі одностайно визнали за чудові. Географ зауважив, що й Кара-Тете не мав би найменшого приводу скаржитись.

По сніданкові Гленарван запропонував негайно обміркувати план втечі.

- Як, уже? - жалісливо спитав Паганель. - Ви хочете так швидко покинути це чарівне місце?

- Але ж, пане Паганелю, - заперечила Гелена, - коли припустити, що ми в Капуї, то, ви знаєте, - наслідувати Ганнібалові не годиться!

- Пані, - відповів Паганель, - я ніколи не дозволю собі суперечити вам; коли ви бажаєте обміркувати план втечі, то обміркуймо його!

- Я гадаю насамперед, - сказав Гленарван, - нам слід тікати раніше, ніж нас змусить до цього голод. Поки що сил нам не бракує, і з цього треба скористатись. Наважимось вночі, перетнувши під захистом темряви позиції тубільців, добратися до східних долин.

- Чудово, - мовив Паганель, - якщо маорійці дадуть нам пройти.

- А коли не дадуть? - спитав Джон Мангле.

- Тоді ми вдамося до надзвичайних заходів, - відповів Паганель.

- То ви маєте ще й надзвичайні заходи? - поцікавився майор.

- Скільки хочете, аж не знаю, що з ними робити, - відповів географ без будь-яких пояснень.

Залишалося чекати ночі, щоб спробувати продертися крізь лінію тубільців.

А дикуни нерухомо стояли на тому самому місці. Здавалось, їхні лави не порідшали, а ще поповнились запізнілими. То там, то тут запалало багаття, оточивши вогняним кільцем підніжжя гори. Коли темрява огорнула сусідні долини, Маунганаму наче піднеслась із велетенського кострища, в той час як її вершина губилась у непроглядному мороці. Унизу, на відстані шестисот футів, чувся галас, гомін, метушня у ворожому стані.

О дев’ятій годині, коли настала чорна без просвітку ніч, Гленарван і Джон Мангле, перше ніж вести товаришів у небезпечну путь, пішли в розвідку.

Хвилин із десять вони спускалися без жодного шуму й вже дісталися до вузького гребеня, що перетинав укріплення тубільців футів на п’ятдесят вище їхнього табору.

Спочатку все йшло гаразд. Маорійці, які простяглись біля багаття, здавалось, не помічали двох утікачів, і вони просунулися ще на кілька кроків уперед. Але раптом праворуч і ліворуч від гребеня розітнулись постріли.

- Назад! - вигукнув Гленарван. - В цих бандитів котячі очі й чудові англійські рушниці!

Гленарван і Джон Мангле видерлися стрімким схилом на гору й заспокоїли своїх друзів, наляканих стріляниною. Гленарванів капелюх в двох місцях прошили кулі. Отже наважитися йти довжелезним вузьким гребенем між двома рядами стрільців було неможливо.

- Залишимо це до завтра, - сказав Паганель. - Скоро ми не в силі обдурити пильність тубільців, дозвольте почастувати їх стравою, що я сам для них зготую.

На горі похолоднішало. Кара-Тете, на щастя, узяв з собою в могилу найкраще нічне вбрання й теплі ковдри з форміуму. Кожен загорнувся в них без зайвих церемоній, і незабаром утікачі, під захистом тубільних забобонів, спокійно позасинали за огорожею на теплій землі, що безнастанно здригалась від клекотіння підземної пари.

Розділ XV

НАДЗВИЧАЙНИЙ ЗАСІБ ПАГАНЕЛЯ

Наступного дня, 17 лютого, перші сонячні промені збудили поснулих на Маунганаму. Маорійці давно вже никали попід горою, невідривно пильнуючи її вершину. Розлючені зойки зустріли появу європейців з-за огорожі могили, ними збезчещеної. Вийшовши на широкий простір, вони окинули поглядом навколишні гори, ще повиті туманом глибокі долини, гладінь озера Таупо, яку злегка брижив ранковий вітерець.

Жадаючи якнайскоріше довідатися про нові Паганелеві проекти, всі оточили географа, запитливо дивлячись йому в вічі.

Паганель не задлявся задовольнити тривожну цікавість своїх супутників.

- Друзі, - почав він, - мій план гарний тим, що коли він і не досягне очікуваної мети, однаково наше становище анітрохи не погіршає. Але він повинен удатися, він удасться.

- Що ж це за план? - спитав Мак-Наббс.

- Ось він. Забобони тубільців дали нам тут притулок, нехай ті самі забобони допоможуть нам відціль утекти. Коли мені пощастить переконати Каї-Куму, що ми стали жертвами власного блюзнірства, що нас уразив небесний гнів, себто що ми загинули й загинули жахливою смертю, то, як ви гадаєте, покине він плато біля підніжжя Маунганаму й повернеться до свого селища?

- Безперечно, - сказав Гленарван.

- А якою саме жахливою смертю ви нам загрожуєте? - спитала Гелена.

- Смертю, уготованою блюзнірам, - відповів Паганель. - Каральний вогонь у нас під ногами. Дамо йому вийти назовні!

- Як? Ви хочете викликати вибух вулкана? - скрикнув Джон Манглс.

- Так, вибух штучного, створеного нами вулкана, й люттю його ми будемо керувати самі. Тут, у надрах гори, скупчилась сила пари й підземного полум’я, що прагнуть вихопитися на поверхню. Влаштуймо ж рятівний для нас штучний вибух!

- Добра думка! - схвалив майор. - Вигадано чудово, Паганелю!

- Ви розумієте, - казав далі географ, - ми удамо, ніби нас пожерло полум’я новозеландського Плутона[96], а самі непомітно сховаємось у могилі Кара-Тете, де перебудемо, коли потрібно, три, чотири, п’ять днів, поки дикуни, впевнившись у нашій смерті, повернуться додому.

- А що, коли їм спаде на думку переконатися, чи справді нас покарано, і вони видеруться на вершину? - спитала Мері Грант.

- Ні, люба Мері, - відповів географ, - вони цього не зроблять. На гору накладено табу, і коли вона сама скарає тих, хто її збезчестив, табу стане ще суворішим.

- Цей план справді дотепний, - мовив Гленарван. - Проти нього можна заперечити тільки те, що дикуни можуть вперто чекати під горою, доки в нас не стане їжі. Але це малоймовірно, особливо як наша вистава буде вдала.

- А коли ми спробуємо цей надзвичайний засіб? - спитала Гелена.

- Сьогодні ввечері, - відповів Паганель, - тільки-но поночіє.

- Згода, - сказав Мак-Наббс. - Ви геніальна людина, Паганелю, і хоч я не з тих, хто захоплюється, але ручуся за успіх. Ох, телепні! Ми покажемо їм таке ловке невеличке чудо, що їхнє обернення в християнську віру затримається на ціле століття. Хай нам уже дарують місіонери!

Таким чином Паганелів план схвалили, бо й справді, марновірство тубільців могло сприяти його успіху. Ідея була добра, але на шляху її здійснення повставало багато небезпек. Чи не поглине цей майбутній вулкан сміливців, котрі продовбають у ньому жерло? Чи зможуть вони скерувати вибух, приборкати його, коли пара, полум’я та лава вихопляться на волю? А раптом уся вершина завалиться у вогняну безодню? Адже це означало розбуркати ті сили, що перебувають у цілковитій владі природи.

вернуться

96

Плутон - у міфології древніх греків бог підземного світу.

121
{"b":"255271","o":1}