ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

- І я! - вигукнув юний Грант.

- Роберте! Роберте! - зупинила його сестра.

- А чому б і ні? - відгукнувся Паганель. - Подорожі загартовують молодь. Отже, нас четверо й троє матросів з “Дункана”.

- Як, сер, ви не зараховуєте мене до складу експедиції? - звернувся Джон Манглс до Гленарвана.

- Любий Джон, - відповів Гленарван, - ми залишаємо на борту яхти наших пасажирок - те, що нам найдорожче в світі. Хто ж їх пильнуватиме краще, ніж вірний капітан “Дункана”?

- Виходить, нам не можна подорожувати з вами? - спитала Гелена, і її очі повилися легким серпанком смутку.

- Люба Гелено, всі обставини сприятимуть швидкому завершенню нашої подорожі; розлука буде недовга...

- Гаразд, мій друже, я розумію вас. Отже, вирушайте, і хай вам щастить! - мовила Гелена.

- До того ж це навіть і не подорож, - зауважив Паганель.

- А що ж тоді? - спитала Гелена.

- Маленька проходка, та й усе. Ми пройдемо по цій землі, як чесні люди, роблячи всім якомога більше добра. “Transire benefaciendo”[27] - таке наше гасло.

Ці слова поклали край суперечці, якщо можна вжити таке слово щодо розмови, де не було жодних незгод.

Того ж дня почали лаштуватися в дорогу. Ухвалили робити усе потай, щоб не привернути уваги індіанців.

Від’їзд призначили на 14 жовтня. Коли зайшла мова про те, кого з матросів одрядити з експедицією, то зголосилися геть усі. Гленарванові залишалось тільки зробити вибір серед цих славних хлопців. Щоб не засмутити нікого, він вирішив кинути жереб. Так і зробили. Їхати припало помічникові капітана Томові Остіну, Вільсону, міцному, як дуб, парубійкові, і Мюльреді, що, мабуть, міг би викликати на змагання чи не самого Тома Сайерса - славнозвісного боксера.

Готуючись до від’їзду, Гленарван виявив надзвичайну енергію. Він будь-що хотів виїхати в призначений день. Тим часом Джон Манглс запасався вугіллям, аби бути готовим негайно вийти в море. Він гадав раніше за мандрівників прибути на аргентинське узбережжя. З цього між ним і Гленарваном виникло справжнє суперництво, що обернулось на загальну користь.

Справді, 14 жовтня о призначеній годині всі лаштування були закінчені. Пасажири яхти зібралися в кают-компанії. “Дункан” розводив пари, й лопаті його гвинта вже збивали прозору воду бухти Талькауано. Гленарван, Паганель, Мак-Наббс, Роберт Грант, Том Остін, Вільсон і Мюльреді, озброєні карабінами й револьверами Кольта, ладналися покинути яхту. Провідники з мулами чекали на них у кінці молу.

- Вже час, - мовив нарешті Гленарван.

- Рушайте, Едварде, - сказала леді Гелена, тамуючи хвилювання.

Гленарван міцно пригорнув дружину, а Роберт кинувся в обійми сестри.

- А тепер, дорогі друзі, - вигукнув Паганель, - востаннє потиснемо одним одному, руки й донесемо тепло цього потиску до берегів Атлантичного океану!

Він хотів, може, трошечки забагато. Однак прощальні обійми були такі палкі, що побажання шановного вченого могло б і здійснитися.

Усі зійшли на палубу, і семеро мандрівників покинули “Дункан”. Невдовзі вони досягай набережної, до якої яхта наблизилась, маневруючи, на півкабельтова.

Леді Гелена ще раз крикнула з юта “Дункана”:

- Хай вам щастить, друзі!

- Нам обов’язково пощастить, - відповів Паганель, - бо, присягаюся вам, ми самі собі допомагатимемо.

- Вперед! - дав команду механікові Джон Манглс.

- Рушаймо!. - в свою чергу вигукнув Гленарван.

І тої самої хвилі, коли верхівці, попустивши поводи, подались прибережним шляхом, на “Дункані” завертівся гвинт і яхта повним ходом попрямувала до океану.

Розділ XI

ПЕРЕХІД ЧЕРЕЗ ЧІЛІ

Група провідників-тубільців, що їх Гленарван залучив до експедиції, складалася з трьох дорослих і одного.хлопчика. Погонич мулів був англієць, який жив у цій країні вже років з двадцять. Він наймав своїх мулів мандрівникам і сам водив їх гірськими проходами через Кордільєри. Після переправи він передавав мандрівників “бакеано” - аргентинському провідникові, що добре знав усі дороги в пампі. Англієць, дарма що пробував у товаристві індіанців і мулів, не настільки забув рідну мову, щоб не заходити в розмову з мандрівниками. Тому Гленарванові легко було пояснити свої наміри й стежити за виконанням своїх розпоряджень, тим більш що іспанської мови Жака Паганеля, попри всі його зусилля, тубільці не розуміли.

Погонич, або, за місцевою говіркою, “катапас”, мав при собі двох помічників, тубільців-пеонів, і хлопчака років дванадцяти. Хлопчак вів “мадрину” - невелику лошичку, геть усю обвішану бубонцями і з дзвіночком, а за нею вслід ішло десять мулів. На сімох їхали верхи мандрівники, на восьмому - катапас. Решта двоє мулів, що їх поганяли пеони, несли на собі багаж експедиції - харчі й кілька сувоїв краму, призначеного здобути прихильність касиків - вождів тубільних племен. Пеони, за своїм звичаєм, ішли пішки. Отже, цей перехід через Південну Америку мав відбуватися в найкращих умовах щодо безпеки й швидкості.

Перевал через гірські кряжі Кордільєр не така-то легка справа. Наважитись на цю подорож можна, тільки маючи дужих мулів, між якими за найвитриваліших вважають аргентинських. Порода цих чудових тварин, дедалі вдосконалюючись, набула тут таких властивостей, що їх раніше не мала. Невибагливі в харчуванні, мули можуть пити лише раз на день, легко долають десять льє за вісім годин і вільно несуть на собі вагу в чотирнадцять аробів[28].

На шляху від одного океану до другого немає жодного заїзду. В дорозі доводиться харчуватися сушеним м’ясом, рисом, присмаченим перцем, і дичиною, коли пощастить її підстрелити. В горах п’ють воду з потоків, в долині із струмків, додаючи кілька краплин рому, що його кожний має при собі в “чифлі” - бичому розі. А втім, не слід зловживати міцними напоями в місцевостях, де нервова система людини й без того надто збуджена. Що ж до постелі, то вся вона міститься в сідлі, котре тубільці називають “рекадо”. Воно зроблене з так званих “пеліонів” - видублених з одного боку й вкритих вовною з другого баранячих шкур, закріплених на мулі широкими, пишно оздобленими попругами. Мандрівник, загорнувшись у ці теплі шкури, може міцно спати, не боячись нічної вологи.

Гленарван, який багато подорожував й умів пристосовуватися до чужинських звичаїв, придбав для себе й своїх супутників чілійський одяг. Паганель і Роберт, двоє дітей - велике й мале, - не тямили себе з радощів, коли просунули голови в пончо - широкі чілійські плащі з прорізом посередині, і взулися в чоботи, пошиті з шкіри, знятої із стегна лошати. Захоплення викликали й мули - їхня розкішна збруя, арабські мундштуки, довге, сплетене з шкіри повіддя, що правило водночас і за батіг, оздоблені брязкальцями вуздечки та подвійні торбини з барвистого полотна, місцеві сакви - “альфорхаси” з денною пайкою харчів. Паганель, як завжди неуважний, сідаючи на свого розцяцькованого мула, тричі мало не дістав від нього копитом. Та вмостившись у сідлі, міцно вчепившись ногами в стремена, з нерозлучною підзорною трубою через плече, він цілком поклався на кмітливість мула, і йому не довелось за цим шкодувати. Що ж до малого Роберта, то він виявив незвичайний хист верхівця.

Вирушили в дорогу. Година була чудова, на небі жодної хмаринки, з моря повівав свіжий вітерець. Маленький загін швидко посувався вперед покрученими берегами бухти Талькауано, поспішаючи на південь, де в тридцяти милях відсіль проходила тридцять сьома паралель. Цей перший день подорожі їхали через висхлі болота, продираючись очеретами, а розмовляли мало: ще не потьмарилися в пам’яті враження від прощання на яхті, ще мрів димок “Дункана”, який зникав за видноколом. Всі мовчали, за винятком Паганеля; ретельний географ вправлявся в іспанській мові, ставлячи сам питання й відповідаючи на них. Крім того, й катапас, як виявилось, був людина мовчазна, та й ремесло його не сприяло балакливості. Він ледве кидав кілька слів своїм пеонам. А втім, ці останні чудово знали свою справу. Коли який мул зупинявся, вони заохочували його гортанними вигуками; якщо ж цього було замало, то упертість тварини перемагав влучно кинутий камінь. Коли слабшала попруга чи губилася вуздечка, пеон скидав з себе пончо й, закутавши ним голову мула, давав усьому лад; по тому мул рушав далі.

вернуться

27

Transire benefaciendo (лат.) - йдучи, творити добро.

вернуться

28

Ароб - місцева міра ваги, дорівнює 14 кілограмам. (Прим. автора.)

16
{"b":"255271","o":1}