ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Що ж міг запримітити цей кондор? Чи не труп Роберта Гранта?

- Хтозна! - повторював Гленарван, невідривно стежачи очима за хижаком.

Велетенський птах надлітав ближче і ближче, то кружляючи, то падаючи прямовисно униз, мов неживе тіло, кинуте в повітря. Та ось він почав окреслювати широкі кола на висоті приблизно сто туазів над землею. Тепер кондора було чудово видно. Його могутні крила сягали завширшки понад п’ятнадцять футів, він плавно линув у просторі, ледь змахуючи ними, бо великим птахам властива у льоті спокійна велич, в той час як дрібні комашки, щоб утриматися в повітрі, тріпотять крильцями безперестанку.

Майор і Вільсон схопили карабіни. Гленарван жестом їх зупинив. Кондор спускався нижче, і вже видно було, що він націлився на невеличке неприступне плато, котре приліпилось на узгір’ї десь за чверть милі. Птах кружляв з головокрутною швидкістю, то випускаючи, то знову ховаючи страхітливі пазури, струшуючи коли-не-коли своїм хрящуватим гребенем.

- Це там! Там! - крикнув Гленарван.

Раптом блискавкою майнула йому в голові страшна здогадка.

- Що, коли Роберт іще живий! - вигукнув Гленарван і скрикнув, жахнувшись: - Стріляйте, друзі! Стріляйте!

Та було вже пізно. Кондор зник за стрімчастими виступами скелі. Збігла секунда, що здалася довгою, як віч-ніеть. Птах показався знову, літ його тепер уповільнився - він очевидно обважнів. Розітнувся зойк жаху: в пазурах кондора гойдалось недвижне тіло, тіло Роберта Гранта. Вчепившись в одежу хлопчика, хижак ширяв у повітрі на висоті близько ста п’ятдесяти футів. Він запримітив мандрівників і, намагаючись якнайшвидше відлетіти зі своєю важкою здобиччю, розтинав повітря дужими помахами крил.

- О! - крикнув Гленарван. - Хай краще тіло Роберта розіб’ється об ці скелі, ніж...

Він не закінчив і, схопивши Вільсонів карабін, силкувався навести його на кондора. Але руки йому тремтіли, зір затьмарився, він ніяк не міг націлитися.

- Полишіть це мені, - мовив майор.

І, нерухомий, спокійний, націлився певною рукою в кондора, що був уже футів за триста од нього.

Але не встиг він іще звести курок, як зненацька з глибини долини пролунав постріл. Білий димок знявся між двома базальтовими кручами, і кондор, якому куля влучила в голову, почав, кружляючи, поволі падати; широченні розгорнуті крила підтримували його, немов парашут. Не випускаючи своєї здобичі, він помалу осів на землю кроків за десять від крутого берега струмка.

- Наш! Він наш! - вигукнув Гленарван і, не дошукуючись, відкіля долинув рятівний постріл, кинувся до кондора.

Його друзі побігли вслід. Коли вони наблизились, птах уже був мертвий, а під його широкими крилами було сховане Робертове тіло.

Гленарван метнувся до хлопчика, видер його з міцних пазурів кондора, поклав на траві й припав вухом до грудей.

Ніколи ще з уст людини не зривався такий одчайдушний радісний крик, який вихопився у Гленарвана:

- Він живий! Він ще живий!

З Роберта миттю зняли одіж, побризкали обличчя свіжою водою. Хлопчик заворушився, розплющив очі, глянув навкруг себе й прошепотів:

- О, це ви, сер... батьку мій!

Гленарван не міг відповісти; задихаючись від хвилювання, він упав навколішки біля чудом врятованої дитиня й заплакав щасливими слізьми.

Розділ XV

ІСПАНСЬКА МОВА ЖАКА ПАГАНЕЛЯ

Щойно уникнувши однієї страшної небезпеки, Роберт потрапив під загрозу іншої, мабуть що не меншої: його мало не задавали в обіймах. Хоч який кволий він був, та кожен з його мужніх друзів забажав притиснути хлопчика до свого серця. Та, мабуть, доброзичливі обійми не згубні для хворих, принаймні Роберт від них не помер, а навпаки, немов подужчав.

По тому думки присутніх од врятованого звернулися до рятівника, і, природно, саме майорові першому спало на думку обдивитися навколо. За п’ятдесять кроків од струмка, край долішніх уступів гори, стояла нерухомо дуже висока на зріст людина. Біля її ніг лежала довжелезна рушниця. В цього незнайомого, що так несподівано від-кілясь тут узявся, були широкі плечі й довге волосся, підібране шкіряним ремінцем. Зріст його перевищував шість футів. Смагляве обличчя розмальоване червоним на переніссі, чорним на повіках, білим на лобі. Одягнений він був так, як мешканці патагонського пограниччя: на ньому був розкішний плащ із шкури гуанако, вивернутий пухнастою вовною назовні, зшитий струсевим сухожиллям і оздоблений червоними візерунками. З-під плаща виднілася інша одіж, із лисячого хутра, стягнута на стані, спереду з клинцем. На поясі висіла торбинка з фарбами, що ними він розмальовував собі обличчя. Взуття було зроблено з бичачої шкіри і підв’язувалось ремінцями, перехрещеними на кісточках.

Обличчя патагонця виявляло спокійну велич і неабиякий розум, попри його барвисте розмалювання. Він чекав, і поза його була сповнена почуття власної гідності. Поважний і незворушний на своєму скелястому п’єдесталі, він скидався на статую врівноваженого спокою.

Запримітивши патагонця, майор показав на нього Гленарванові. Той швидко підійшов до тубільця, патагонець ступив на два кроки вперед. Гленарван схопив його руку й міцно потиснув обома руками. В погляді Гленарвана, в усьому виразі його обличчя, в тій радості, яка променіла на ньому, світилось таке глибоке й щире почуття вдячності, що тубілець не міг його не відчути й не зрозуміти. Він злегка нахилив голову й промовив кілька слів, котрих не зрозуміли ані майор, ані його друг.

Тоді патагонець уважно оглянув іноземців і заговорив до них якоюсь іншою мовою; але й ця говірка була для них така ж незрозуміла, як і попередня. Однак Гленарван вловив в мові тубільця деякі звороти, схожі на іспанські, - він знав іспанською мовою кілька загальновживаних слів.

- Espanol?[34] - спитав він.

Патагонець хитнув зверху вниз головою - рух, що в усіх народів означає ствердження.

- Гаразд, - мовив майор, - тепер справа за нашим другом Паганелем. Щаслива думка спала йому - вивчати іспанську мову!

Покликали Паганеля. Він зараз же підбіг і привітався до патагонця з чисто французькою люб’язністю, тонкощів якої той, вочевидь, не добрав. Географу розповіли, як стоїть справа.

- Чудово, - сказав учений і, широко розкриваючи рота, щоб чіткіше вимовляти, звернувся до патагонця:

- Vos sois lu homen de bem[35].

Той напружено прислухався, але нічого не відповів.

- Він не розуміє, - скакав Паганель.

- Може, ви невірно вимовляєте? - висловив гадку майор.

- Можливо. Ох, ця мені бісова вимова!

І Паганель знову проказав ті самі люб’язні слова. Жодних наслідків.

- Змінимо фразу, - вирішив Паганель і, поволі вимовляючи слова, проказав: - Sem duvida, um Patagao?[36]

Патагонець як води в рот набрав.

- Dizeime![37]

Патагонець стояв, ані пари з вуст.

- Vos compriendeis?![38] - крикнув Паганель щосили, мало не пошкодивши собі голосники.

Було цілком ясно, що індіянин нічого не розумів, бо, нарешті, він відповів іспанською мовою:

- No comprenda[39].

Тепер настала черга Паганеля дивуватися, і він, видимо роздратований, швидким рухом опустив окуляри з лоба на очі.

- Хай мене повісять, - мовив він, - коли я розумію хоч слово цією диявольською говіркою! Це по-арауканському, я певен.

- Та ні, - сказав Гленарван, - цей чоловік, безперечно, відповів по-іспанському.

І, повернувшись до патагонця, він знову спитав його:

- Espanol?

- Si, si[40], - відповів тубілець.

Паганель аж сторопів з подиву. Майор і Гленарван нишком перезирнулися.

вернуться

34

Іспанець?

вернуться

35

Ви - смілива людина. (Прим. автора.)

вернуться

36

Безперечно, ви патагонець? (Прим. автора.)

вернуться

37

Відповідайте!

вернуться

38

Ви розумієте?

вернуться

39

Не розумію.

вернуться

40

Так, так.

23
{"b":"255271","o":1}