ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

- Обійдеться без неї! - вигукнув хлопець.

- Безперечно, містере Роберте, - посміхнулась Гелена на його запал. - Отже, міс Грант, найдрібніші деталі цього документа відомі вам тепер так само, як і мені.

- Так, пані, - відповіла дівчина, - але я хотіла б побачити батькове письмо.

- Що ж, завтра, певне, лорд Гленарван повернеться додому. Маючи такий переконливий документ, він вирішив удатися до адміралтейства й домогтись, щоб на розшуки капітана Гранта негайно надіслали судно.

- Невже це можливо! - вигукнула дівчина. - Ви зробили це заради нас?

- Атож, моя люба, і я чекаю лорда Гленарвана з хвилини на хвилину.

- Пані, - в голосі дівчини бриніли глибоке зворушення й вдячність, - хай небо благословить вас і лорда Гленарвана.

- Люба дитино, ми не заслуговуємо на будь-яку подяку - кожний на нашому місці вчинив би так само. Аби лише справдилися наші сподівання! А до повернення лорда Гленарвана ви залишитесь в Малькольм-Каслі.

- Пані, я не хотіла б зловживати вашою добрістю -адже ми сторонні люди.

- Сторонні! Дорога моя дівчинко, ані ви, ані ваш брат не сторонні в нашому домі.

Хай лорд Гленарван, прибувши додому, розповість дітям капітана Гранта, що робиться задля порятунку їхнього батька..

Неможливо було відмовитися од такого щирого запрошення. Міс Грант і її брат залишились в Малькольм-Каслі. Вони чекали на повернення лорда Гленарвана.

Розділ IV.

ПРОПОЗИЦІЯ ГЕЛЕНИ ГЛЕНАРВАН

Гелена не сказала дітям капітана Гранта про Гленар-анові побоювання, спричинені ставленням адміралтейства до його прохання. Промовчала вона й про те, що капітан міг потрапити в полон до південноамериканських індіанців. Навіщо було засмучувати безталанних дітей, затьмарювати надію, що тільки-но спалахнула в їхніх серцях? Це анічогісінько не змінило б. Отож Гелена відповіла на всі питання міс Грант, а тоді розпитала дівчину про її становище в суспільстві та про її життя, де вона була, видимо, єдиною підпорою своєму братові.

Проста зворушлива розповідь молодої дівчини ще дужче прихилила до неї Гелену.

Мері й Роберт - єдині діти капітана Гаррі Гранта. Дружина в нього померла, коли народився Роберт, і під час своїх тривалих подорожей він доручав піклування дітьми своїй сестрі в перших, літній уже, лагідній і сердечній жінці. Капітан Грант був відважний і досвідчений мореплавець, що поєднував у собі хист моряка й купця, такі потрібні шкіперові морського флоту. Шотландець з діда-прадіда, він жив у місті Данді графства Перт. Його батько, священик у церкві святої Катерини, дав йому прекрасну освіту, гадаючи, що знання ніколи нікому не завадять, а капітанові далекого плавання - й поготів.

Перші мандрівки Гаррі Гранта за океан, куди він плавав спочатку як помічник капітана, а потім як капітан, були вдалі, і за кілька років після народження сина він зробив чималі заощадження.

Саме тоді й виник у нього великий задум, що окрив його ім’я славою по всій Шотландії.

Капітан Грант, як Гленарван й багато інших великоможних шотландських родин, ненавидів Англію, гнобительку Шотландії. Він вважав, що інтереси його батьківщини не збігались з інтересами англосаксів. Аби надати їй можливість самостійно розвиватися, він поклав собі заснувати шотландську колонію на одному поміж островів Океанії. Може, він мріяв, що колись згодом ця колонія, за прикладом Сполучених Штатів Америки, осягне незалежність, ту незалежність, яку рано чи пізно неминуче завоюють Індія й Австралія? Хтозна. Можливо навіть, він звірив комусь свої заповітні сподівання. В усякому разі, англійський уряд не тільки відмовився підтримати його, а й повсякчас ставав йому на перешкоді. Якась інша людина зовсім занепала б духом. Але Гаррі Грант і склав зброї: він звернувся до своїх співвітчизників-патріотів, збудував на свої заощадження судно “Британія” і вкупі зі своєю добірною командою подався обслідувати найбільші острови Тихого океану. Дітьми на цей час опікувалась стара родичка. Протягом року, до травня 1862, від нього надходили звістки. Та після відплиття з Кальяно у червні місяці ніхто нічого не чув про “Британію”, і “Морська газета” вперто мовчала про долю капітана Гранта.

Саме в цю тривожну пору несподівано померла сестра Гаррі Гранта, й двійко дітей залишились одні-однісінькі у всьому світі.

Мері Грант мала тоді чотирнадцять років. Мужня дівчина не поступилася перед труднощами, що її спіткали, вона цілком присвятила себе малому братові. Його треба було виховувати, треба було вчити. Розумна й завбачлива, суворо заощаджуючи в усьому, працюючи вдень і вночі, вона зреклась себе заради брата й героїчно виконувала свої материнські обов’язки. Отак і жили вони у рідному Данді, - з гідністю терпіли злигодні, але й боролись з ними мужньо. Ці двоє дітей були зворушливі. Мері думала тільки про брата, мріяла про його щасливу будучину. Дівчина була, на її горе, переконана, що “Британія” загинула, що вони втратили батька, втратили назавжди. Отож чи можна передати хвилювання Мері, коли оголошення в газеті “Таймс” враз вирвало її з глибокої безнадії!

Мері не вагалась ані хвилини: враз вирішила, як їй діяти. Коли б вона навіть почула, що труп капітана Гранта знайдено на пустельному узбережжі, поміж уламків розбитого судна, це все ж таки було б краще, ніж вічні сумніви й муки невідомості. Вона все розповіла братові. Того ж дня обоє сіли в поїзд, який ішов на Перт, і ввечері приїхали в Малькольм-Касл. Тут у серці дівчини, після стількох тривог і тортур, знову воскресла надія.

Дівчина повідала цю сумну історію щиро й просто, навіть в гадці не маючи, що в довгі роки випробувань вона поводилась як героїня. Але це чудово зрозуміла Гелена, і, слухаючи дівчину, вона не раз з повними сліз очима пригортала до себе обох дітей.

Роберт слухав, широко розплющивши очі, - він уперше почув сестрину сповідь. Тільки тепер він збагнув, що сестра зробила для нього, скільки вона страждала. З самої глибини його серця вихопилось:

- О мамо! Моя кохана мамо!

І він міцно обійняв її.

Тим часом поночіло. Гелена, розуміючи, що діти потомились, урвала розмову. Мері й Роберта відвели до призначених їм кімнат, і вони поснули, поринувши в щасливі марення.

По тому Гелена запросила до себе майора й розповіла йому про події цього вечора.

- Ця Мері Грант - мужня дівчина, - сказав Мак-Наббс, вислухавши свою кузинку.

- Коли б лише чоловікові пощастило довести справу до кінця, бо ж становище дітей справді жахливе.

- Він доможеться свого, звісно, коли в лордів адміралтейства серця не твердіші за портлендське каміння.

Але Гелена цілу ніч не спала - її мучили тривога й сумніви.

Наступного ранку Мері й Роберт прокинулись разом із сонцем. Вони саме проходжувались просторим подвір’ям, коли почувся стукіт коліс. Гленарван повертався до Малькольм-Касла, коні мчали щодуху. Тої ж хвилини у двір вийшла Гелена в супроводі майора й кинулась назустріч чоловікові. Він мовчки обійняв дружину. На його обличчі був смуток, розчарування, гнів.

- Ну що, Едварде? - спитала Гелена.

- Що поробиш, люба Гелено! В цих людей немає серця.

- Невже відмовили?

- Так. Вони відмовились відрядити корабель! Вони говорили про мільйони, марно викинуті на розшуки Франкліна. Вони товкли, ніби документ плутаний, незрозумілий. Вони твердили, що минуло вже два роки відтоді, як сталась катастрофа, і тому мало надії знайти потерпілих. Мовляв, індіанці давно вже завели їх у глиб країни, і не можна ж обшукати геть всю Патагонію заради трьох чоловік, до того - шотландців! Такі марні й небезпечні розшуки, либонь, коштуватимуть більше жертв, ніж врятують людей! Словом, вони знайшли силу безглуздих доводів, аби відмовити. Вони пам’ятають капітанові проекти, й бідолашний Грант тепер уже загинув назавжди.

- Мій батько! Нещасний батько! - скрикнула Мері Грант і впала навколішки перед Гленарваном.

- Ваш батько?! Ви хочете сказати, міс... - спантеличено почав здивований Гленарван.

5
{"b":"255271","o":1}