ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Вже вечоріло, коли мандрівники повертались на яхту. Поля, засіяні збіжжям і завезеною сюди років сорок тому городиною, доходили мало не до самісіньких вулиць селища; на околицях паслися череди биків і отари баранів.

Саме тоді, коли Гленарван і його супутники зійшли на борт “Дункана”, повернулись до яхти й шлюпки. Вони об’їхали навкруг острова, але жодного сліду “Британії” не знайшли. Єдиним наслідком цієї “подорожі навколо світу” було те, що острів Трістан-да-Кунья тепер остаточно викреслили з програми розшуків.

Отож “Дункан” міг негайно залишити архіпелаг і йти далі на схід. Коли він не вирушив того ж таки вечора, то тільки через те, що Гленарван дозволив команді пополювати тюленів, яких називали тут морськими телятами, морськими левами, ведмедями й слонами. У Фалмутській бухті їх було без ліку. Колись у цих водах вільно бавились кити. Та ловці так жорстоко переслідували й знищували їх, що кити майже перевелись. Тюлені натомість юрмились цілими зграями. Екіпаж яхти урадив полювати цілу ніч, аби наступного дня зробити чималий запас жирів. Отже “Дункан” мав вирушити відсіль тільки післязавтра, двадцятого листопада.

За вечерею Паганель розповів багато цікавого про острови Трістан-да-Кунья. Слухачі дізналися, що архіпелаг відкрив у 1506 році супутник д’Альбукерка, португалець Трістан-да-Кунья, але понад сто років по тому його ніхто не досліджував. Цей архіпелаг мали, і вельми слушно, за кубло морських бур, і він набув такої ж слави, як Бермудські острови. До островів Трістан-да-Кунья судна наближались неохоче, і жодне з них не приставало, хіба що урагани й шторми заганяли його сюди.

1697 року три голландських судна Індійської компанії зробили тут стоянку й визначили координати архіпелагу, їх перевірив і виправив 1700 року відомий астроном Галлей. Від 1712 до 1767 року острови відвідало кілька французьких мореплавців. Слід згадати й важливі дослідження Лаперуза, який побував на островах Трістан-да-Кунья під час своєї славнозвісної подорожі 1785 року.

Ці острови, що їх так зрідка відвідували, довго були незалюднені, аж поки американець Джонатан Ламберт не взявся їх колонізувати. В січні 1811 року він висів на берег з двома товаришами й завзято розпочав колонізацію. Англійський губернатор мису Доброї Надії, дізнавшись про їхні успіхи, запропонував їм протекторат Англії. Джонатан погодився, і над його хижкою замайорів англійський прапор. Здавалось би, Джонатан повинен був безтурботно панувати над своїми “народами” - старим італійцем і португальським мулатом, - але одного разу, досліджуючи межі своєї “імперії”, він потонув чи, може, його втопили, що й досі невідомо. 1816 року, коли Наполеона було ув’язнено на острові Святої Єлени, Англія, щоб ліпше його стерегти, встановила один гарнізон на острові Вшестя, а другий - на Трістан-да-Кунья. Цей останній складався з роти артилеристів та загону готтентотів. Він стояв тут до 1821 року і після смерті Наполеона повернувся на мис Доброї Надії.

- Один лиш європеєць, - додав Паганель, - капрал, шотландець...

- А! Шотландець! - вигукнув майор, який цікавився понад усе долею своїх співвітчизників.

- ...його звали Вільям Гласс, зостався на острові зі своєю жінкою й двома готтентотами. Невдовзі до них приєднались двоє англійців, один матрос, а другий - рибалка з Темзи, екс-драгун аргентинської армії. Нарешті 1821 року тут знайшли притулок двоє потерпілих з “Блендон-Голла” - чоловік і жінка. Отже на острові стало восьмеро людей: шість чоловіків і дві жінки. 1829 року населення збільшилось до семи чоловіків, шести жінок і чотирнадцяти дітей. В 1835 їх стало вже сорок, а нині - втричі більше.

- Так виникають нації, - зауважив Гленарван.

- Додам іще, аби доповнити історію островів Трістан-да-Кунья, що вони, на мою думку, не менш, ніж Хуан-Фернандес, гідні називатися островами Робінзонів. Бо ж на островах Хуан-Фернандес було покинуто напризволяще двох мореплавців; така сама доля мало не спіткала двох учених на Трістан-да-Кунья. 1793 року мій співвітчизник природознавець Обер Дюпті-Туар, захопившись збиранням рослин, збився з дороги й потрапив до свого судна лише в ту хвилину, коли на ньому вже піднімали якір. У 1824 році ваш земляк, мій любий Гленарване, здібний рисувальник Огюст Ерл, жив тут аж вісім місяців. Капітан судна забув, що той зостався на березі, й поплив собі до мису Доброї Надії.

- Оце таки справді забудькуватий капітан, - озвався майор. - Це, безперечно, якийсь ваш родич, Паганелю?

- Коли й ні, майоре, то, в усякому разі він на це заслуговує!

Паганелева відповідь поклала край розмові.

Вночі команда “Дункана” досхочу пополювала: забили щось із півсотні великих тюленів. Протягом наступного дня матроси витоплювали лій і обробляли тюленячі шкури. Пасажири, певна річ, використали і цей другий день стоянки, щоб прогулятися островом. Гленарван і майор узяли з собою рушниці, аби взнати, яка-то місцева дичина. Мандрівники дійшли аж до підніжжя гори, де всю землю навколо вкривали грубезні уламки скель, жужелиця, шматки чорної шпаристої лдви й інші рештки вулканічних вивержень. Гора підносилась серед безладного нагромадження хистких кам’яних брил. Важко було помилитися щодо походження цього велетенського конуса, і англійський капітан Кармайкел цілком слушно визначив його як згаслий вулкан.

Мисливці натрапили на кількох вепрів, і майорова куля звалила одного з них. Гленарванові пощастило підстрелити чимало чорних куріпок - з них мало вийти чудове рагу. На пласкому верхогір’ї промайнув табун диких кіз.

Траплялись і здичавілі кішки, горді, сміливі, дужі тварини, небезпечні навіть для собак; вони повсюдно розводились і невдовзі обіцяли перетворитися на лютих і підступних хижаків.

О восьмій годині вечора всі повернулись на яхту, й вночі “Дункан” покинув назавжди острів Трістан-да-Кунья.

Розділ III

ОСТРІВ АМСТЕРДАМ

Джон Манглс мав намір поповнити запаси вугілля на мисі Доброї Надії. Тому йому довелось дещо ухилитися вбік од тридцять сьомої паралелі й піднятися на два градуси в північному напрямі. “Дункан” опинився нижче зони пасатів, в смузі дужих, надзвичайно сприятливих західних вітрів.

За якихось шість днів яхта пройшла тисячу триста миль, що лежали між архіпелагом Трістан-да-Кунья й африканським узбережжям. Двадцять четвертого листопада, о третій години пополудні, вже стало видно Столову гору, а трохи згодом яхта досягла гори Сигналів, яка правила за дороговказ до війстя затоки. “Дункан” увійшов туди о восьмій вечора й кинув якір в порту Кейптаун.

Паганель, як член Географічного товариства, не міг не знати, що південний край Африки вперше побачив побіжно 1486 року португальський адмірал Бартелемі Діас, і тільки 1497 року славнозвісний Баско да Гама обійшов мис навкруг. Адже Паганель нещодавно студіював “Луїзіаду”, де Камоенс уславив великого мореплавця! З цього приводу вчений зробив зауваження: якби Діас 1486 року, за шість років до першої подорожі Христофора Колумба, обігнув мис Доброї Надії, відкриття Америки відсунулось би на хтозна-скільки часу. Бо ж справді, це найкоротший і найпростіший шлях до Східної Індії. А чого шукав славетний генуезький мореплавець, як не найкоротшого шляху до “країни прянощів”? Отож, коли б мис обійшли раніше, Колумбова подорож стала б недоцільна й напевне не відбулась би.

Місто Кейптаун, що розкинулось в глибині затоки, заснував 1652 року голландець Ван-Рібек. Це - столиця чималої колонії, котра після угоди 1815 року остаточно перейшла до англійців.

Пасажири “Дункана”, звичайно, відвідали місто. Вони мали на це тільки дванадцять годин, бо капітанові Джону досить було одного дня, аби поповнити запаси, і він хотів вирушити 26-го вранці.

А втім, мандрівникам цілком вистачило цього часу, щоб обійти симетричні квадрати тої шахівниці, яка звалася Кейптаун, де тридцять тисяч мешканців, білих і чорних, грали роль королів, королев, коней, слонів, а може й пішаків. Так принаймні висловився Паганель. І коли ви оглянете палац, що здіймається в південно-східній частині міста, будинок і сад губернатора, біржу, музей, кам’яний хрест, встановлений Бартелемі Діасом в пам’ять свого відкриття, коли вип’єте склянку найкращого поміж місцевих вин понтейського вина, вам не залишиться більше нічого, як іти собі геть. Так і зробили наші мандрівники на світанку другого дня. “Дункан” поставив клівер, фок, марсель і за кілька годин вже плив повз той славнозвісний мис Бур, якому португальський король-оптиміст Хуан II дав недоречне ім’я Доброї Надії.

50
{"b":"255271","o":1}