ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

До острова Амстердам звідси дві тисячі дев’ятсот миль, і коли море спокійне та дме сприятливий західний вітер, їх можна подолати за дванадцять днів. Мореплавцям більш поталанило, ніж мандрівникам по пампі. Небо й вода, що ніби змовились проти них тоді, на твердій землі, об’єднались тепер, аби допомогти їм рухатись вперед.

- О море, море! - повторював Паганель. - Ось де виявляється на всю силу хист і завзяття людини, а корабель - то справжня колісниця цивілізації! Уявіть собі, друзі, якби земна куля була суцільний величезний суходіл, ми навіть у XIX столітті не знали б і тисячної його частки! Гляньте лишень, що діється в глибині неосяжних земель; людина ледве наважується зазирнути у сибірську тайгу. Азіатські рівнини, африканські пустелі, південноамериканські прерії, неозорі австралійські степи, крижані пустки полюсів... Найхоробріший відступає, найвідважніший накладає головою. Пробратися туди неможливо, транспортних засобів бракує. Тропічна спека, хвороби, дикість тубільців утворюють нездоланні перешкоди. Двадцять миль пустелі більше віддаляють людей одне від одного, ніж п’ятсот миль океану! Люди з протилежних берегів мають себе за сусідів; але вони зовсім чужі між собою, коли хтось із них живе по той бік лісу. Англія начебто межує з Австралією, а Єгипет здається віддалений на мільйони льє від Сенегалу, і Пекін видається антиподом Петербурга! Сьогодні багато легше перетнути море, ніж будь-яку Сахару! Тільки морю ми завдячуємо тим, що, як сказав один учений американець, між усіма частинами світу встановились тепер родинні зв’язки.

Паганель говорив так натхненно, що навіть майор не заперечив жодним словом проти цього гімну океанові. Якби, розшукуючи Гаррі Гранта, довелось іти вздовж тридцять сьомої паралелі суходолом, це виявилось би неможливим; але море завжди було до послуг відважних мандрівників, слухняно переносило їх від одної країни до іншої, і 6 грудня з його хвиль, наче з безодні морської, виринула гора, осяяна першим промінням сонця. То був острів Амстердам, який лежить під 37°47΄ південної широти і 77°24΄ східної довготи; конусувату вершину його можна бачити в ясний день за п’ятдесят миль. Обриси гори, в цю ранню годину ще доволі невиразні, дуже нагадували Тенеріфе.

- Гляньте-но, - сказав Гленарван, - він скидається і на Трістан-да-Кунья!

- Цілком логічний висновок, - мовив Паганель. - Це випливає з геометрографічної аксіоми, що два острови, подібні до третього, подібні й між собою. Додам тільки, що острів Амстердам так само, як і Трістан-да-Кунья, багатий на тюленів та Робінзонів.

- Виходить, Робінзони існують скрізь? - поспитала леді Гелена.

- Присягаюсь вам, шановна пані, я знаю зовсім мало островів, де не було б Робінзонів, - відповів учений. - Саме життя багато раніше, ніж ваш безсмертний співвітчизник, Даніель Дефо, створило його роман.

- Пане Паганелю, - сказала Мері Грант, - дозвольте мені щось вас спитати.

- Хоч двічі, люба міс, я охоче відповім вам на все.

- Скажіть, ви б дуже злякались, якби опинились на безлюдному острові?

- Я?! - скрикнув Паганель.

- Але ж ви не будете, гадаю, запевняти нас, що це ваше найпалкіше бажання! - сказав майор.

- Авжеж не буду, але така пригода, зрештою, не надто засмутила б мене. Я почав би на острові нове життя. Полював би, ловив рибу, влаштував би собі житло взимку в печері, влітку - на дереві, зробив би сховища на всяке збіжжя. Я швидко колонізував би свій острів.

- Сам-один?

- Якби довелось, то й сам-один. А втім, чи існує на світі цілковита самотність? Хіба не знаходять собі друзів серед тварин, не приручають молоде цапеня, балакучу папугу, втішну мавпочку? І коли випадок дасть вам до того товариша, на зразок вірного П’ятниці, то чого вам іще треба, щоб бути щасливим? Двоє друзів на скелястім березі - от вам і щастя! Уявіть собі майора й мене...

- Красненько дякую, - заперечив майор, - я не маю жодного нахилу до ролі Робінзона й зіграв би її дуже кепсько.

- Дорогий Паганелю, - втрутилась до розмови Гелена, - ваша палка уява знову вабить вас у химерний світ фантастики. Але я гадаю - життя дуже різниться від мрії. Ви уявляєте собі вигаданих Робінзонів, яких завбачливо закинуто на дбайливо обрані острови, де природа плекає їх, наче розпещених дітей. Ви бачите тільки позитивний бік речей.

- Як? Ви думаєте, що не можна бути щасливим на безлюдному острові?

- Я в це не вірю. Людину створено, аби вона жила в суспільстві, а не в самоті. Самотність породжує тільки розпач. Все залежить од часу. Хай спочатку життя цього нещасного, що ледь врятувався від грізних хвиль, заповнюють щоденні турботи, піклування про те, як йому існувати, хай вимоги сьогоднішнього дня відвертають його думки від загрози майбутнього. Це природно. Але потім, коли він глибоко усвідомить, який він самотній, відірваний від людей, позбавлений усякої надії будь-коли побачити знову рідну країну й тих, кого він любить, - що він повинен почувати, як страждати? Його острівець - то для нього весь світ. Все людство становить він сам, і коли надійде смерть, він відчуватиме себе останньою людиною в останній день існування всесвіту. Повірте мені, пане Паганелю, краще ніколи не бути цією людиною!

Паганель погодився, не без певного жалю, з міркуваннями леді Гелени, і розмова про переваги й прикрощі самотності тривала, доки “Дункан” став на якір за милю від острова Амстердам.

Відлюдний в Індійському океані архіпелаг Амстердам складається з двох окремих островів, котрі лежать миль за тридцять один від одного саме на меридіані Індійського півострова. На півночі - острів Амстердам, або Сен-П’єр, на півдні - острів Сен-Поль. Але географи й мореплавці частенько плутають їхні назви. Ці острови відкрив 1796 року голландець Фламінг, пізніше їх відвідав д’Антркасто, що розшукував Лаперуза на суднах “Надія” і “Розвідка”. Саме з тих відвідин і починається плутанина у назвах островів.

Мореплавець Барроу, Бонтан Бопре в атласі д’Антркасто, пізніше Горсбург, Пінкертон й інші географи, описуючи острів Сен-П’єр, називають його Сен-Поль і навпаки. 1859 року офіцери австрійського фрегата “Наварра”, що подорожували навколо світу, уникнули цієї помилки, а Паганель мав намір будь-що її виправити.

Острівець Сен-Поль, що лежить на південь від Амстердаму - всього-но стіжкувата невисока гора, звичайно, незаселена, напевно, колишній вулкан. Острів Сен-П’єр, або Амстердам, куди шлюпка приставила пасажирів з “Дункана”, має в околі миль із двадцять. Його мешканці - кілька добровільних вигнанців - уже призвичаїлись до свого сумного життя. Це охоронці риболовецьких промислів, котрі належать, так само як і острів, якомусь Отованові, комерсанту з острова Об’єднання. Цей володар, не визнаний поки що великими європейськими державами, дістає на рік близько вісімдесяти тисяч франків зиску від вилову, засолення й вивозу риби “чейлодактиліс”, відомої під менш вигадливим ім’ям морської тріски.

Цьому острову судилось стати й залишитись французьким. Спочатку він належав, за правом першого заселення, Камену, судовласникові з Сен-Дені; потім за якоюсь міжнародною угодою островом поступилися на користь одного поляка, що понавозив туди невільників з Мадагаскару. Та потрапивши до Отованових рук, острів знову став французький.

Коли “Дункан” 6 грудня 1864 року кинув якір поблизу острова, його населення складалося з трьох душ - одного француза й двох мулатів. Усі троє були службовці комерсанта Отована. Отож Паганелеві випала втіха потиснути руку своєму землякові в особі шановного добродія Віо, людини вже дуже похилого віку. Цей “мудрий старець” надзвичайно радо й гостинно зустрів мандрівників. День, коли до нього завітали дорогі чужинці, був для нього справді щасливий. Острів відвідують звичайно тільки мисливці на тюленів або зрідка китоловці - люди дуже брутальні.

Віо познайомив гостей із своїми підлеглими - двома мулатами. Трійко людей, кілька вепрів та безліч немудрих пінгвінів - оце й усі живі істоти на острові. Домок, де мешкали остров’яни, прихистився у затишку природної невеличкої бухти, що утворилася внаслідок обвалу гори в південно-західній частині острова.

51
{"b":"255271","o":1}