ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Ще задовго до “царювання” Отована острів Сен-П’єр став за притулок тим, хто зазнав лиха на морі. Паганель вельми зацікавив усіх слухачів, почавши свою першу розповідь про це словами: “Історія двох шотландців, покинутих на острові Амстердам”.

1827 року англійський корабель “Пальміра”, йдучи повз острів, запримітив димок, що здіймався у небо. Капітан наблизився до берега й невдовзі побачив двох чоловіків, які подавали сигнали лиха. Він одрядив по них шлюпку, і вона повернулась з двадцятирічним юнаком, котрий назвався Жак Пен, і чоловіком сорока восьми років на ім’я Роберт Прудфут. Нещасні зовсім втратили людську подобу. Півтора року вони жили майже без харчів і питної води, живлячись черепашками, часом рибою, коли щастило упіймати її на гачок із загнутого цвяшка, або м’ясом забитого випадково молодого кабана, інколи голодуючи троє діб поспіль. Вони пильнували, наче весталки, своє багаття, роздмухане за допомогою останнього шматочка трута, і коли йшли кудись, брали з собою, немов якусь коштовність, вуглинку чи жевріючу деревинку. Отак бідували ці знедолені, невимовно страждаючи. Вони припливли до острова шхуною, що полювала на тюленів. За рибальським звичаєм, вони мали цілий місяць обробляти тут тюленячі шкури й витоплювати лій. Але шхуна не повернулася. П’ять місяців по тому англійський корабель “Надія”, йдучи до Ван-Дімена, пристав біля острова. Та капітан через якусь незрозуміло жорстоку примху відмовився взяти на борт двох шотландців і відплив, не полишивши їм ані жодного сухарця, ані кресала. Певна річ, двоє бідолах невдовзі сконали б, якби їх не забрала “Пальміра”.

Друга пригода, котра стосується історії острова Амстердам - коли такий стрімчак може мати історію, - пригода капітана Перона, цього разу - француза.

Почалася вона достеменно так, як і злигодні двох шотландців, і мала однаковий кінець: зупинка на острові з доброї волі, судно, що не повернулось, і, по сорока місяцях повної самотності, - іноземний корабель, випадково прибитий вітрами до узбережжя. Однак перебування капітана Перона було позначене ще й кривавою драмою, котра дивно нагадувала ті події, що трапилися з героєм Данієля Дефо, коли він повернувся на свій острів.

Капітан Перон висів на берег з чотирма матросами, двоє були англійці, двоє інших - французи. Він збирався протягом п’ятнадцяти місяців полювати морських левів. Лови були дуже вдалі. Та коли п’ятнадцять місяців минули, а судно не поверталося, коли харчі потроху станули, серед мешканців острова спалахнула національна ворожнеча.

Матроси-англійці повстали проти капітана Перона, і якби співвітчизники-французи його не оборонили, неминуче пролилась би кров. Відтоді два ворожих стани, пильнуючи вдень і вночі, повсякчас озброєні, то переможці, то переможені, тягли страшне, тривожне, нужденне животіння. Безперечно, вони повбивали б урешті одне одного, якби англійське судно не забрало з собою і не повернуло б на батьківщину цих божевільних, що на відлюдній скелі посеред Індійського океану завели нікчемні міжнаціональні чвари.

Отже, двічі острів Амстердам ставав за вітчизну покинутим матросам, двічі доля рятувала їх од знегіддя й смерті. Але відтоді жодне судно не зазнало лиха біля його берегів. Коли б таке сталось, хвилі винесли б на узбережжя якісь рештки корабля, а потерпілі, певна річ, дістались би до риболовлі добродія Віо. За довгі роки життя на острові старому жодного разу не трапилось нагоди дати притулок жертвам морської катастрофи. Про “Британію” і каштана Гранта він не знав нічого. Очевидно, нещастя з цим судном скоїлось деінде, а не біля островів Амстердам, куди подеколи навідуються рибалки й китоловці.

Гленарвана не здивувала й не засмутила відповідь старого. Він і його товариші в кожному новому місці прагнули пересвідчитися не так у тому, що тут був капітан Грант, як у тому, що його тут не було. Тому “Дункан” вже назавтра міг вирушити відсіль.

До вечора пасажири яхти блукали островом. Він був досить привабливий ззовні, але надто вбогий на флору й фауну. Вепри, сніжно-білі буревісники, альбатроси, окуні й тюлені - оце й уся живина. З-під почорнілої застиглої лави то тут, то там вихоплювались гарячі струмки, били залізисті джерела, й густі випари від них слалися понад вулканічним ґрунтом. Джерельна вода подекуди була дуже гаряча. Джон Манглс занурив у воду термометр Фаренгейта, і той показав 176 градусів. Впіймана у морі і вкинута туди риба зварилася за п’ять хвилин. Це змусило Паганеля відмовитися від наміру скупатися в якомусь з джерел.

Надвечір, після приємної прогулянки, все товариство попрощалося з шановним добродієм Віо. Кожний зичив йому найбільшого щастя на його пустельному острові, а він відповідав їм побажаннями успіху експедиції. По тому шлюпка відвезла пасажирів назад на “Дункан”.

Розділ IV

ЖАК ПАГАНЕЛЬ І МАЙОР МАК-НАББС ПОБИЛИСЯ ОБ ЗАКЛАД

Сьомого грудня, о третій годині ранку, топки “Дункана” вже гуділи. Завертівся коловорот, якір, вихопившись з піщаних глибин маленької гавані, стрімко піднісся вгору й ліг у своє кубельце на борту, гвинт запрацював, і яхта вийшла в відкрите море. Коли пасажири о восьмій годині піднялись на палубу, острів Амстердам ледь мрів на обрії в туманній далечині. Це була остання зупинка на шляху вздовж тридцять сьомої паралелі, тепер між австралійським узбережжям і яхтою лежало три тисячі миль океану. Якщо погода сприятиме, “Дункан” досягне Австралії за дванадцять днів.

Мері Грант і Роберт не могли без хвилювання дивитись на море, яке борознила, напевно, “Британія” за кілька днів до загибелі. Мабуть, тут капітан Грант на пошкодженому судні, з рештками команди одчайдушно боровся проти страшних ураганів і з жахом відчував, як невідпорна сила несе його до скелястого берега. Джон Манглс показав дівчині на мапі морські течії й пояснив їхні постійні напрямки. Одна велика течія перетинає весь Індійський океан аж до австралійського суходолу, і її вплив відчувається від заходу до сходу не тільки в Атлантичному, але й у Тихому океані. Отже, якщо “Британія” втратила всі щогли й кермо і опинилась обеззброєна перед шаленством вітру й моря, її неминуче силою течії було відкинуто до берега, де вона й розбилася на скіпки.

Однак тут виникало дивне непорозуміння. Останні відомості про капітана Гранта були з Кальяо, надруковані 30 травня 1862 року в газеті “Mercantile and Shipping”[61]. Як же могло статися, що “Британія” опинилась 7 червня в Індійському океані? Та Паганель знайшов цьому вельми вірогідне пояснення, яке задовольнило навіть найприскіпливіших.

Увечері 12 грудня, на шостий день по відплиттю з островів Амстердам, на юті зібрались лорд і леді Гленарван, Роберт і Мері Грант, капітан Джон, Мак-Наббс і Паганель. Мова, звичайно, йшла про “Британію”, бо ж до неї повертались повсякчас усі думки мандрівників. І коли випадково в розмові виявилось оте згадане вище непорозуміння, всіх пойняла тривога.

Помітивши загальне збентеження, Паганель жваво підвів голову і мовчки пішов по документ. Повернувшись, він так само мовчки знизав плечима, наче йому було соромно, що можна бодай на хвилину замислитися над такою дурничкою.

- Поясніть нам, друже, - мовив Гленарван, - хоч приблизно, як це могло статися.

- Гаразд, - відповів Паганель, - але хочу перше запитати дещо в капітана Джона.

- Прошу, пане Паганелю, - озвався Джон Манглс.

- Скажіть мені, чи може швидкоплавне судно пройти за один місяць ту частину океану, яка лежить між Америкою й Австралією?

- Може, коли робитиме двісті миль на добу.

- Це - виняткова швидкість?

- Аж ніяк. Кліпери під вітрилами часто йдуть набагато швидше.

- В такому разі припустимо, що морська вода змила в документі одну цифру. Замість “7 червня” читайте “17” або “27”, і тоді все стане зрозуміло.

- Справді, - зраділа Гелена, - від 31 травня до 27 червня...

- Капітан Грант міг перетнути Тихий океан і опинитись в Індійському! - закінчив Паганель, і всі щиро зраділи з такого висновку.

вернуться

61

Mercantile and Shірріng” - “Торгівля й мореплавство”.

52
{"b":"255271","o":1}