ЛитМир - Электронная Библиотека
Содержание  
A
A

Айртоиові на превелику силу вдалось витягти биків із драговини, де вони загрузли по самісінькі стегна. Боцман пустив їх разом з кіньми на пашу, котру вибрав для них сам, як завжди. А втім, він завше був дбайливий, і Гленарван, зауваживши, що цього вечора Айртон надто піклується худобою й кіньми, щиро подякував йому, бо зберегти їх живими й здоровими стало тепер найголовнішим завданням.

Тим часом мандрівники повечеряли нашвидку, абияк. Втома й спека затамували голод, і всі прагли тільки відпочинку. Гелена й міс Грант, віддавши всім на добраніч, повкладалися в фургоні. Чоловіки, залежно від власних уподобань, полягали під наметом або простяглись під деревами на густій траві, бо ж у цілющому підсонні це аж ніяк не могло зашкодити.

Мало-помалу всі позасинали важким сном. Небо повилося У важкі великі хмари, темрява навколо погустішала. Жодного подуву вітерця. Нічну тишу порушувало тільки тужливе квиління “морпука”, схоже на сумовите кування європейської зозулі.

Об одинадцятій годині, після короткого, важкого й утомливого сну, майор прокинувся. Його напівзаплющені очі засліпило якесь хистке світло, що перебігало попід деревами. Здавалось, міниться срібляста пелена, немов мерехтлива поверхня озера, і Мак-Наббс спочатку подумав, що це миготять на землі перпіі відблиски лісової пожежі.

Він устав і попрямував до лісу. На своє велике здивування, він переконався - перед ним простісіньке явище природи, фосфоресценція величезного поля грибів. Їхні спори випромінювали яскраве світло.

Майор, що анітрохи не був егоїстом, повернув до табору збудити Паганеля, аби той на власні очі уздрів це диво, коли раптом зупинився, немов прикипів до місця.

Від фосфоричного світла в лісі було видно на півмилі навкруг, і йому здалося, наче на узліску майнули якісь тіні. Невже то тільки облуда очей? Чи, може, марево?

Мак-Наббс кинувся на землю й принишк; придивившись, він ясно вгледів кількох чоловік, які, то нахиляючись, то випростуючись, мовби шукали щось на землі.

Треба за всяку ціну дізнатися, чого хочуть ці люди.

Не вагаючись і не сповіщаючи товаришів, майор поповзом, мов дикун у прерії, став пробиратися вперед і швидко зник у високій траві.

Розділ XIX

НЕСПОДІВАНИЙ ПОВОРОТ

Ніч випала жахлива. О другій годині почався ливний дощ, грозові хмари вивергали його потоками аж до ранку. Намет не міг уже далі правити за надійний захисток, і Гленарван зі своїми супутниками повтікали до фургона. Ніхто не спав. Розмовляли про те про се. Злива не вщухала. Усіх непокоїло, що вона може спричинитися до повені на річці Снові, і тоді загрузлий у намулі фургон потрапить у велику скруту. Тоді Мюльреді, Айртон, Джон Манглс раз по раз ходили до річки дивитися на рівень води й повертались геть промоклі.

Нарешті розвиднілося. Дощ перестав, але сонячне проміння не могло пробитися крізь щільну облогу хмар. Величезні калюжі жовтавої води, схожі на брудні каламутні ставки, вкривали землю. З розмитого ґрунту піднімалися гарячі випари, насичуючи повітря нездоровою вогкістю.

Гленарван насамперед заходився коло фургона, бо, гадав він, це найголовніше. Важкий повіз пильно оглянули. Він глибоко осів у грузькій глині посеред широкої западини. Передок загруз майже весь, задні колеса - аж по вісі. Аби витягти цю махину, не було б, либонь, забагато й спільних зусиль людей, биків та коней.

- В усякому разі слід поквапитись; коли глина підсохне, нам стане ще важче, - мовив Джон Манглс.

- Поспішаймо, - озвався Айртон.

Гленарван, обидва матроси, Джон Манглс і Айртон пішли по коні до лісу, де їх залишено на ніч. Цей високий камедний ліс мав дуже похмурий вигляд. На чималій відстані одне від одного стояли висхлі дерева з голими споконвіку стовбурами, чи, точніше, дерева, з котрих здерли кору, як з коркових дубів під час здирання корка. На двісті футів над землею вони простягали своє убоге безлисте верховіття. Жодного пташиного гнізда не виднілося на цих лісних кістяках, жоден лист не тремтів на сухих гілляках, котрі, черкаючись одна об одну, стукотіли, немов суглоби. Яке лихо спричинюється до того, - що в Австралії часто-густо, наче від якоїсь пошесті, цілі ліси вигибають отак, - ніхто не знає. Ані найстаріші тубільці, ані їхні пращури, що давно вже Спочивають, у священних гаях смерті, ніколи не бачили цих лісів у буянні зелені.

Йдучи лісом, Гленарван вдивлявся в сіре небо, де чітко вимальовувались, наче вирізьблені, найтонші галузки. Айртон дуже дивувався, не знайшовши коней і биків там, куди він одвів їх напередодні, адже стриножені тварини не могли відійти далеко.

Їх шукали в лісі, але надаремно. Здивований Айртон попрямував на берег Снові, зарослий чудовими мімозами, й почав кликати биків. Але тварини не озивалися. Боцман здавався вельми занепокоєним, його супутники стурбовано дивились один на одного.

Година минула в марних розшуках, і Гленарван хотів уже повернутися до фургона, від якого вони відійшли на добру милю, коли раптом почулося кінське іржання. Слідом долинув рев бика.

- Онде вони! - вигукнув Джон Манглс і кинувся в зарості гастролобіума, такі високі, що в них вільно схоронилася б і ціла череда.

Гленарван, Мюльреді й Айртон побігли вслід за ним і остовпіли; двоє биків і троє коней лежали простягтись на землі, немов уражені громом, як ті, що загинули раніше, їхні трупи вже задубіли, і зграя голодних круків, крякаючи в гущавині мімоз, уже чигала на цю несподівану здобич.

Гленарван і його супутники перезирнулись, а Вільсон не втримався від міцної лайки, що мимоволі випорснула йому з язика.

- Нічого не поробиш, Вільсоне, - сказав, насилу опанувавши себе, Гленарван. - Айртоне, відведіть коня й бика, котрі ще залишилися. Тепер їм удвох доведеться рятувати нас,

- Коли б фургон не загруз, - мовив Джон Манглс, - то ця пара, бик і кінь, спромоглись би помаленьку дотягти його до узбережжя. Треба за всяку ціну визволити цей проклятий фургон.

- Ми спробуємо це зробити, Джоне, - відказав Гленарван. - А тепер ходімо до табору, там, певно, наша тривала відсутність всіх уже стурбувала.

Айртон зняв пута з бика, а Мюльреді - з коня, і всі рушили звивистим берегом річки до табору.

За півгодини Паганель і Мак-Наббс, Гелена й Мері Грант дізналися про останні події.

- Слово честі, - вихопилось у майора, - дуже прикро, Айртоне, що вам не спало на думку підбити всім нашим коням нові підкови, коли ми переходили Вімерру.

- Чому це, сер? - спитав Айртон.

- Бо ж лишився цілий тільки той кінь, якого підкував ваш коваль!

- Маєте слушність, - сказав Джон Манглс. - Вельми дивно!

- Це просто випадковість, - відповів боцман, пильно глянувши на майора.

Мак-Наббс стиснув уста, немов хотів затримати слова, які вже ладні були в нього вихопитися. Гленарван, Джон Манглс, Гелена чекали від майора пояснень, але він мовчки повернувся й пішов до фургона, котрий оглядав Айртон.

- Що він мав на увазі? - запитав Гленарван у Джона Манглса.

- Не знаю, - відповів той. - Але майор не така людина, щоб говорити безпідставно.

- І я так гадаю, Джоне, - сказала Гелена. - Майор в чомусь підозрює Айртона.

- Підозрює? - Паганель знизав плечима.

- В чому ж саме? - мовив Гленарван. - Підозрює, ніби він здатний вигубити наших коней і биків? Але навіщо? Хіба Айртонові інтереси не збігаються з нашими?

- Справедливо кажете, мій любий Едварде, - сказала Гелена, - і я додам: від початку нашої подорожі боцман не раз доводив нам свою відданість.

- Безперечно, - озвався Джон Манглс, - і все ж таки, що хотів сказати майор? Я мушу про це дізнатися.

- Може, він вважає, що боцман у змові з каторжниками? - необережно прохопився Паганель.

- Якими каторжниками? - здивовано спитала Мері Грант.

- Пан Паганель помилився на слові, - квапливо відповів Джон Манглс. - Він чудово знає - в провінції Вікторія немає ніяких каторжників.

85
{"b":"255271","o":1}