ЛитМир - Электронная Библиотека
ЛитМир: бестселлеры месяца
Сын лекаря. Королевская кровь
Последняя Академия Элизабет Чарльстон
Галактическая империя (сборник)
Духовные законы богатства
Не только детектив
Код ожирения. Глобальное медицинское исследование о том, как подсчет калорий, увеличение активности и сокращение объема порций приводят к ожирению, диабету и депрессии
Богатство. Психологические рисуночные тесты
Убивая Еву: это случится не завтра
Страсть цвета манго
Содержание  
A
A

- Але це дуже ризикована спроба, Джоне, - мовив Гленарван. - Вже не кажучи про небезпеку такої подорожі за двісті миль через незнану країну, можна бути певним, що на всіх стежках і дорогах чатують спільники Бена Джойса.

- Я це знаю, але знаю також - нам не можна далі залишатися бездіяльними. Айртон ручився, що за вісім днів приведе сюди матросів з “Дункана”. А я, гадаю, за шість днів повернуся з ними на береги Снові. Отже, сер, я чекаю вашого розпорядження.

- Перше ніж Гленарван висловиться, - втрутився до розмови Паганель, - я хочу дещо зауважити. Їхати до Мельбурна, безперечно, треба, але навіщо наражати на небезпеку саме Джона Манглса? Він - капітан “Дункана” і тому не має права важити своїм життям. Замість нього поїду я.

- Добре сказано! - озвався майор. - Але чому ви, Паганелю?

- А хіба ми не можемо поїхати? - враз вигукнули Мюльреді й Вільсон.

- Невже ви гадаєте, що мене злякає подорож верхи у двісті миль? - спитав майор.

- Друзі, - мовив Гленарван, - раз один з нас повинен їхати до Мельбурна, кинемо жеребок. Паганелю, пишіть наші ймення...

- Але не ваше ім’я, сер, - заперечив Джон Манглс.

- Чому це? - спитав Гленарван.

- Ви хочете покинути леді Гелену, та ще й тоді, коли ваша рана не загоїлась!

- Гленарване, ви не маєте права залишити експедицію! - сказав Паганель.

- Ні в якому разі, - приєднався до нього й Мак-Наббс. - Ваше місце тут, Едварде, ви не повинні їхати.

- Подорож має бути небезпечна, - відповів Гленарван, - і я не хочу накинути комусь свою долю небезпеки. Пишіть, Паганелю. Хай моє ім’я змішається з іменами моїх товаришів, і дай боже, щоб жереб випав мені.

Довелося скоритися. Гленарванове ім’я долучили до інших. Потягли жеребок, і він випав Мюльреді. У відважного матроса вихопився радісний вигук.

- Сер, я готовий їхати, - виголосив він.

Гленарван потиснув Мюльреді руку. По тому він повернувся до фургона, а майор і Джон Манглс заступили матросів на варті.

Невдовзі Гелена дізналася про рішення послати гінця до Мельбурна і про те, кому припав жеребок. Вона знайшла для Мюльреді щирі слова, що глибоко зворушили чесного матроса. Усі знали Мюльреді як людину хоробру, розумну, загартовану, отже справді випадок влучно обрав гінця.

Від’їзд Мюльреді призначили на восьму годину, коли звечоріє. Вільсон узявся спорядити в дорогу коня. Йому спало на думку замінити підступні передні підкови будь-якими іншими, скориставшись підковами коней, які сконали вночі. Бандити не розпізнають тоді слідів Мюльреді, а переслідувати пішки його не зможуть.

Поки Вільсон перековував коня, Гленарван сів писати листа до Тома Остіна. Але йому заважала поранена рука, і він попросив Паганеля написати замість нього. Вчений, пойнятий якоюсь невідчепною думкою, здавалось, не помічав, що діялось навколо. Серед всіх цих прикрих пригод Паганель безперестанку думав тільки про одне: хибно розтлумачений документ. Він переставляв слова так і сяк, аби видобути з них новий зміст, і був надзвичайно заклопотаний цими глибокодумними вправами.

Отож він не зрозумів одразу Гленарванового прохання, і той мусив казати вдруге.

- А! Гаразд! - відгукнувся Паганель. - Я зараз.

Він витяг записника, машинально видер аркушик, узяв олівця й приготувався писати.

Гленарван почав йому диктувати:

“Наказую Томові Остіну негайно вийти в море й відвести “Дункан”...”

Паганель уже написав це останнє слово, коли його погляд ненароком упав на “Австралійську й Новозеландську газету”, яка лежала долі. Зібганий папір дозволяв розгледіти в заголовку лише слово “зеландська”. - Олівець закляк у Паганелевих пальцях, він немов забув і Гленарвана, і лист, і те, що йому проказували.

- Паганелю! - окликнув його Гленарван.

- Га? - голосно вигукнув географ.

- Що вам таке? - спитав його майор.

- Нічого! Нічогісінько! - відповів Паганель. Потім зовсім тихо забелькотав: - Зеланд, ланд, ландія!

Він рвучко підвівся. Схопив газету. Він струшував її, силкуючись утримати слова, що ладні були вихопитися йому з уст. Гелена, Мері, Роберт, Гленарван дивились на нього здивовано, не розуміючи причини цього хвилювання.

Паганель скидався на людину, яка раптом збожеволіла. Але це тривало недовго. Помалу він заспокоївся; радість, котра сяяла в його очах, згасла; він сів на своє місце й мовив лагідно:

- Прошу, сер, я до ваших послуг.

Гленарван знову почав диктувати листа, що прибрав остаточно такого вигляду:

“Наказую Томові Остіну негайно вийти в море й відвести “Дункан”, дотримуючись тридцять сьомої паралелі, на східне узбережжя Австралії”.

- Австралії? - перепитав Паганель. - А, так, так, Австралії!

Він закінчив листа й передав його Гленарванові, аби той підписав. Той так-сяк виконав цю формальність - свіжа рана нагадувала про себе щохвилини. Листа запечатали. Рукою, ще тремтячою з хвилювання, Паганель написав адресу:

“Томові Остіну, помічникові капітана яхти “Дункан”, Мельбурн”.

По тому він вийшов з фургона, розмахуючи руками й повторюючи незрозумілі слова:

- Ландія! Ландія! Зеландія!

Розділ XXI

ЧОТИРИ ТРИВОЖНІ ДНІ

Решта дня минула без жодних пригод. Уже все було готове до від’їзду Мюльреді. Чесний матрос радів, що йому випала нагода довести Гленарванові свою відданість.

До Паганеля повернулася його лагідність, звичайна манера поводитися. Правда, його зовнішній вигляд свідчив про глибоку заклопотаність, але він тримав її потай. Напевно, мав на це причини - майор чув, як учений повторював, наче змагаючись сам із собою:

- Ні! Ні! Вони мені не повірять? Та й навіщо? Тепер уже запізно!

Ухваливши цього держатися, Паганель заходився давати Мюльреді потрібні вказівки, як добратися до Мельбурна. Вчений накреслив на мапі маршрут і пояснив, що всі стежки в прерії ведуть до Люкновського шляху. Він ішов на південь аж до узбережжя, а там круто повертав до Мельбурна. Паганель наказував: ні в якому разі не збочувати з цього шляху, не їхати навпростець через мало обізнаний край. Отже, йдучи за цими порадами, Мюльреді не міг збитися з дороги.

Небезпека загрожувала лише поблизу, за кілька миль від табору, де Бен Джойс зі своєю зграєю, дуже ймовірно, зробив засідку. Проминувши ці місця, Мюльреді вже ставав недосяжний для каторжників і міг бути певним, що успішно виконає доручене йому важливе завдання.

О шостій пообідали. Раптом почалася жахлива злива, і всі з-під намету повтікали до фургона, - це було надійне укриття. Глина чіпко тримала загрузлий фургон, і він міцно спирався на неї, немов фортеця на фундамент. Арсенал зброї складався з сімох карабінів та сімох револьверів і дозволяв витримати доволі тривалу облогу, бо ж ні бойових, ні харчових запасів не бракувало. Не спливе й шести днів, як “Дункан” пришвартується в затоці Туфолда, а ще через добу команда яхти лівим берегом Снові добереться до табору. Якщо навіть мандрівники не зможуть одразу налагодити переправу, каторжники однаково змушені будуть відступити перед дужчим ворогом. Але передовсім треба, щоб Мюльреді спромігся виконати своє небезпечне доручення.

О восьмій годині зовсім споночіло. Настав час виряджатися в дорогу. Привели засідланого коня. Його копита, завбачливо обгорнуті ганчір’ям, ступали по землі безгучно. Кінь здавався втомленим, а проте від сили й витривалості його ніг залежав порятунок усіх цих людей. Майор радив Мюльреді поберегти коня, як тільки мине небезпеку нападу бандитів. Краще опізнитись на півдня, але прибути напевно.

Джон Манглс передав матросові револьвер, що його сам допіру старанно набив. То грізна зброя в руках людини, яка не знає страху, бо шість куль, випущених раз по раз, легко розчистили б дорогу, перейняту злочинцями.

Мюльреді скочив на коня.

- Ось лист, - сказав йому Гленарван, - оддаси його Томові Остіну. Хай він не гайнує жодної хвилини й веде судно до Туфолдської затоки, коли ж не знайде нас там - якщо ми не спроможемся перейти на той бік Снові, - хай якнайшвидше йде до нас на поміч. А тепер - рушай у дорогу, мій чесний матросе, і хай тобі щастить!

89
{"b":"255271","o":1}
ЛитМир: бестселлеры месяца
Я блогер
Домашние уроки здоровья. Гимнастика без тренажеров. 50 незаменимых упражнений для дома и зала
Всё хреново
Пиарь меня, если можешь. Инструкция для пиарщика, написанная журналистом
Закон трех отрицаний
Похищение Европы
Забота о себе
Последние дни. Павшие кони
Тайна таежной деревни