ЛитМир - Электронная Библиотека
ЛитМир: бестселлеры месяца
Урок седьмой: Опасность кровного наследия
Долина драконов. Магическая Практика
Космос. Прошлое, настоящее, будущее
Женщина начинается с тела
Миллион мелких осколков
Неправильные
Вечная жизнь Смерти
Сталинский сокол. Комдив
Легкая уборка по методу Флай-леди: свобода от хаоса
Содержание  
A
A

Справді, кінь Мюльреді, єдиний їхній кінь, десь зник. Чи його вбито Пострілами розбійників, чи ганяє він, переляканий, дикою пустелею, чи, може, його перейняли каторжники?

- Та хай би що сталося, - мовив Гленарван, - ми більше не повинні розлучатися.

Почекаємо тиждень, два тижні, поки спаде вода в Снові. Тоді ми доберемось, роблячи короткі перегони, до Туфолдської затоки, і вже відтіль, певнішим шляхом, надішлемо “Дунканові” наказа прибути на східне узбережжя.

- Це єдине, що нам залишається зробити, - погодився Паганель.

- Отже, друзі мої, будемо відтепер триматися разом. Надто ризиковано й небезпечно пробиратися одному крізь цю дику глушину, котра кишить бандитами!

Гленарван мав рацію, так би мовити, двічі: і забороняючи нову спробу зв’язатися через гінця з “Дунканом”, і пропонуючи терпляче очікувати на берегах Снові спаду води. Відсіль щось із тридцять п’ять миль до Делегіта, першого міста на пограниччі з Новим Південним Уельсом, де вони, безперечно, знайдуть транспортні засоби, аби дістатися до Туфолдської затоки, і зможуть телеграфом передати до Мельбурна наказ “Дунканові”.

Всі ці заходи були слушні, але звернулися до них запізно. Якби Мюльреді не поїхав Люкновською дорогою, скільком нещастям бони запобігли б, і матрос не зазнав би важкої рани!

Повернувшись до табору, Гленарван побачив - його друзі побадьорішали. Здавалось, у них відродилася надія.

- Йому полегшало! Йому полегшало! -гукав Роберт, біжачи назустріч Гленарванові.

- Мюльреді полегшало?

- Так, Едварде, - сказала Гелена. - Криза минула. Майор зовсім заспокоївся. Наш матрос житиме.

- Де Мак-Наббс? - спитав Гленарван.

- Він біля хворого. Мюльреді хотів щось йому сказати. Не треба їм заважати.

Справді, годину тому поранений опритомнів, гарячка спала. Мюльреді одразу ж попросив покликати до себе Гленарвана, а коли його нема - майора. Мак-Наббс бачив, що поранений дуже кволий, і хотів був заборонити йому будь-які розмови, але Мюльреді так наполягав, що майор мусив поступитися.

Коли Гленарван надійшов, їхня розмова тривала вже кілька хвилин: отже залишалося тільки чекати, що доповість майор.

Невдовзі шкіряні запони розсунулись, і майор вийшов. Він приєднався до своїх друзів, які зібралися під високим .камедним деревом, де стояв намет. Його звичайно байдуже обличчя виявляло тепер глибоке занепокоєння. Погляд його, зупиняючись на Гелені й Мері Грант, сповнювався скорботою й смутком.

Гленарван почав його розпитувати, і майор розповів йому те, про що тільки-но довідався.

Покинувши табір, Мюльреді поїхав вказаною йому Паганелем стежкою. Він поспішав, наскільки це дозволяла нічна темрява. За його розрахунком, він проїхав близько двох миль, коли раптом кілька чоловік - мабуть, щось із п’ять, - кинулись коневі навперейми. Кінь зіп’явся вгору. Мюльреді вихопив револьвера й пальнув кілька разів. Йому видалось, наче двоє впали. На мить спалах пострілів прорізав густий морок, і він упізнав Бена Джойса. Але більше Мюльреді нічого не бачив. Він не встиг висадити всі кулі з свого револьвера: дужим ударом у правий бік його вибито з сідла, і він звалився. Проте тями Мюльреді не втратив. Вбивці узяли його за мертвого й заходилися обшукувати. Потім хтось сказав: “Я знайшов листа”. - “Дай його сюди, - відгукнувся Бен Джойс, - тепер “Дункан” наш!”

Тут Гленарван мимоволі скрикнув. Мак-Наббс вів далі:

“Тепер негайно піймайте коня, - наказав Бен Джойс. - За два дні я вже буду на борту “Дункана”, а за шість в Туфолдській затоці. Там ми зустрінемось. Гленарванів загін до того часу ще не вигарбається з болота Снові. Переходьте на той бік річки Кемпльпірським мостом, добирайтесь до узбережжя й чекайте там на мене. Я доберу способу привести вас на борт яхти. А коли ми пошпурляемо в море всю команду, то з таким судном, як “Дункан”, станемо господарями в Індійському океані”. - “Хай живе Бен Джойс!” - закричали каторжники. Привели коня Мюльреді, і Бен Джойс погнав чвалом дорогою на Люкноу, а його зграя попрямувала до річки. Мюльреді, хоч і тяжко поранений, зібрав останні сили й дотягся до того місця, де ми знайшли його напівживого.

- Ось вам пригоди Мюльреді, - сказав Мак-Наббс наостанку. - Ви тепер розумієте, чому наш відважний матрос так жадав все це мені розповісти.

Гленарван і його друзі слухали майора з невимовним жахом.

- Пірати! Пірати! - вигукнув Гленарван. - Вони знищать мою команду! Мій “Дункан” опиниться в руках цих бандитів!

- Саме так і станеться! - обізвався майор. - Бен Джойс захопить судно зненацька й тоді...

- То ми повинні добратися до узбережжя раніше, ніж ці негідники! - мовив Паганель.

- Але як перейти Снові? - спитав Вільсон.

- Тим способом, що й бандити, - відповів Гленарван. - Вони перебрались Кемпльпірським мостом, там перейдемо й ми.

- А що робити з Мюльреді? - спитала Гелена.

- Ми його понесемо! Будемо чергуватися! Не можу ж я покинути напризволяще мою безборонну команду, аби її перебила зграя Бена Джойса!

Спроба перейти Снові Кемпльпірським мостом була цілком здійснима, але означала піти на одчай душі. Каторжники могли зробити біля мосту засідку. Їх змагалося б принаймні тридцятеро проти сімох! Але випадають у житті такі хвилини, коли будь-що треба йти вперед.

- Сер, - звернувся до Гленарвана Джон Манглс, - перга ніж наважуватись на цю останню нашу спробу порятунку й переходити отой міст, слід пильно його обстежити. Я беру це на себе.

- І я піду з вами, Джоне, - сказав Паганель.

Всі пристали на цей план. Джон Манглс і Паганель стали спішно лагодитися в путь. Вони мали спуститися вниз за течією Снові аж до місця, згаданого Беном Джойсом, і стерегтися потрапити на очі каторжникам, що напевно нишпорили на берегах.

Отож, добре озброївшись, узявши з собою харч, двоє мужніх розвідників попрямували берегом і невдовзі зникли за високим комишем.

Їх чекали цілий день. Поночіло, вони не верталися. Тривога пойняла мандрівників.

Нарешті, близько одинадцятої години, Вільсон сповістив, що вони наближаються. Джон Манглс і Паганель знемагали з утоми після десятимильного перегону.

- Ну, як міст? Він справді існує? - кинувся їм назустріч Гленарван.

- Атож, міст із ліан, - відповів Джон Манглс. - Каторжники перебрались цим мостом, але...

- Але що?.. - спитав Гленарван, передчуваючи нове лихо.

- Вони перейшли його, а тоді спалили! - відповів Паганель.

Розділ XXII

ІДЕН

На часі було не вдаватися в розпач, а діяти. Кемпльпірський міст знищено - однаково вони повинні за всяку ціну перейти Снові й добратися до Туфолдської затоки, випередивши банду Бена Джойса. Тому, не марнуючи часу на зайві розмови, Джон Манглс і Гленарван пішли наступного дня, 16 січня, оглянути річку й зміркувати, як організувати переправу.

Каламутна бурхлива вода не спадала. Вона досі бутніла після дощів і вирувала, немов знавісніла. Наважитись позмагатися з нею - означало приректи себе на загибель. Гленарван, похнюпившись, схрестивши руки на грудях, мовчки стояв на березі.

- Хочете, я спробую переплисти на той берег? - спитав його Джон Манглс.

- Ні, Джоне, - відповів Гленарван, затримуючи за руку відважного молодика, - почекаймо ще!

І вони повернулись до табору. День минав у пекучій тривозі. Разів з десять Гленарван повертався до Снові, намагаючись винайти якийсь сміливий спосіб переправи. Але марно. Коли б між берегами мчав потік гарячої лави, перейти його було б не важче, ніж розлючену ріку.

Під час цього вимушеного тривалого дозвілля Гелена, радячись повсякчас з майором, оточила Мюльреді уважним умілим піклуванням. Матрос відчував - він повертається до життя. Мак-Наббс запевняв, що зброя не зачепила в пораненого жодного важливого органа, а кволість спричинена великою втратою крові. Отже тепер, коли кровотечу припинено й рана гоїлась, для повного одужання потрібні тільки час і спокій. Гелена обстояла свою пропозицію залишити пораненого в передньому, вигіднішому відділку фургона. Це дуже бентежило Мюльреді. Та найдужче його турбувала думка, що його недуга затримує весь загін, і тому довелося дати обіцянку залишити його в таборі під наглядом Вільсона, коли стане можлива переправа.

91
{"b":"255271","o":1}