ЛитМир - Электронная Библиотека

Крістофер Паоліні

Christopher Paolini

ЕРАГОН СПАДОК, або Склеп Душ

INHERITANCE

or

The Vault of Souls

Літературний переклад Леоніда та Олександра Ушкалових Під редакцією Олександри Ушкалової

Ілюстрації С. Ю. Горпинченко

Довгі місяці тренувань і чимало перемог породжують надію, та водночас приносять втрати й розбивають серця. Утім головна битва Ерагона й Сапфіри ще попереду — Вершник і його дракон мають здолати Галбаторікса. Другого шансу не буде, і, крім них, на це не може зважитися ніхто. Чи знищать вони ненависного короля, чи відновлять справедливість в Алагезії? І яку ціну доведеться за це сплатити?

Цей переклад здійснено за сприяння RANDOM HOUSE CHILDREN’S BOOKS, відділення RANDOM HOUSE Inc.© 2011 by Christopher Paolini, авторське право на текст © Л. В. Ушкалов, О. Л. Ушкалов. Літературний переклад

з англійської, 2012 © С. Ю. Горпинченко. Ілюстрація обкладинки, 2012 © ПП «Ранок-НТ», 2012

Як завжди, я присвячую цю книгу моїй родині, а також тим, хто мріє: художникам, музикантам і письменникам, завдяки яким моя подорож стала можливою

КОРОТКИЙ ЗМІСТ КНИГ «ЕРАГОН», «ЕРАГОН. НАЙСТАРШИЙ» ТА «ЕРАГОН. БРІЗІНГР»

Спочатку були дракони: горді, сильні й незалежні. Луска драконів вигравала, мов самоцвіти, і всі, хто дивився на них, впадали у відчай, бо їхня краса була чудова й водночас страшна. І жили вони самотньо в країні Алагезії багато-багато віків. А потім бог Хельзвог створив із каменю Хадарацької пустелі відважних і непохитних гномів. І ці дві раси часто воювали між собою.

За якийсь час до Алагезії срібним морем припливли ельфи.

Ельфи були сильніші за гномів, і вони могли знищити драконів, так само як і дракони могли знищити ельфів. Отож, між ними було встановлене перемир’я й невдовзі вони уклали між собою угоду. Унаслідок цієї угоди виникла спільнота Вершників драконів, яка охороняла мир у всій Алагезії впродовж кількох тисячоліть.

А потім до Алагезії прибули люди. І тут на них стали нападати рогаті ургали й разаки, які були мисливцями пітьми. Тоді люди теж об’єдналися з драконами.

Але якось юний Вершник дракона на ім’я Галбаторікс повстав проти свого роду. Він поневолив чорного дракона, якого назвав Шруйкан, і переконав тринадцять інших Вершників діяти разом із ним, Цих тринадцятьох зрадників називали клятвопорушниками.

Галбаторікс і клятвопорушники здолали Вершників, спалили їхнє місто на острові Вройнгард і знищили всіх драконів, окрім своїх. Залишилися й три яйця драконів: червоне, синє та зелене. Зрадники заволоділи серцями сердець драконів — Елдунарі — вмістилищем сили й розуму драконів, які могли існувати окремо від їхньої плоті. Цілих вісімдесят два роки Галбаторікс панував над людьми. Усі клятвопорушники померли, але він залишився, бо володів силою всіх драконів. Ніхто не міг убити його.

Аж ось на вісімдесят третьому році правління Галбаторікса людям вдалося викрасти з його замку синє яйце дракона. Це яйце доглядали вардени. Так називали тих, хто ще воював з Галбаторіксом. Ельфійка Арія переправляла яйце від ельфів до варденів, сподіваючись, що хтось із людей догляне його, щоб урешті-решт на світ з’явився дракон. І так пройшло двадцять п’ять років.

Під час подорожі Арії до ельфійського міста Осілон кілька ургалів напали на неї та її охорону. З ургалами був таємничий Смерк — чаклун, одержимий духами, які зліталися на його заклинання. Після смерті клятвопорушників він став найстрашнішим слугою Галбаторікса. Ургали вбили охоронців Арії, але перед тим, як вони зі Смерком-Тінню полонили її, ельфійка, скориставшись магією, встигла переправити яйце тому, хто, як вона сподівалася, міг би його захистити.

Утім її чари були невдалі. І сталося так, що п’ятнадцятирічний юнак-сирота Ерагон знайшов яйце в горах Хребта. Він приніс його на ферму, де мешкав разом зі своїм дядьком Герроу та двоюрідним братом Рораном. За якийсь час із яйця вилупився дракон. Ерагон виростив його. Свого дракона він назвав Сапфірою. Невдовзі Галбаторікс послав двох разаків, щоб ті знайшли й повернули яйце. Чужинці вбили Герроу й спалили дім Ерагона. На той час разаків залишилося зовсім мало, бо їх поневолив Галбаторікс. Ерагон із Сапфірою вирішили помститися разакам. Разом із ними на пошуки вбивць вирушає й казкар Бром, який колись, іще перед падінням Вершників, сам був Вершником дракона. Якраз Брома Арія мала на увазі, коли переправляла синє яйце.

Бром навчив Ерагона мистецтва володіння холодною зброєю, магії та інших корисних речей. А ще він дав Ерагонові меч Зарок, який колись належав Морзану, першому й наймогутнішому з клятвопорушників. Під час мандрівки на них напали разаки. Бром загинув, а Ерагонові й Сапфірі вдалося втекти, бо їм допоміг незнайомий юнак на ім’я Мертаг — син Морзана. У місті Джилід Ерагон потрапив у полон до Смерка, та юнак тікає від нього, звільнивши при тому також ельфійку Арію, яка тривалий час перебувала у в'язниці в Смерка. Ельфійка була отруєна й тяжко поранена, тож Ерагон, Сапфіра та Мертаг доправили її до варденів у Беорські гори.

Там Арію вилікували, а Ерагон благословив дівчинку на ім’я Елва, щоб захистити її від усіляких нещасть. Та оскільки юнак іще не дуже добре володів прадавньою мовою, він припустився помилки, через яку Елва була приречена відчувати й брати на себе біль і страждання інших людей.

Невдовзі по тому Галбаторікс послав велику армію ургалів для нападу па гномів і варденів. Ерагон бореться разом із гномами та варденами проти воїнів Галбаторікса. Під час поєдинку Ерагон убиває Смерка, хоч той і встиг завдати йому страшного удару мечем у спину. Незважаючи на всі чари варденських цілителів, юнак страждав від жахливого болю, час від часу втрачаючи навіть пам’ять.

Одного разу, перебуваючи в забутті, він почув якийсь голос, що кликав його до себе й обіцяв відповісти на всі його запитання. За три дні по тому правитель варденів Аджихад потрапив у засідку. Через зрадників Близнюків його вбили ургали. А ще брати викрали Мертага й таємно переправили його Галбаторіксу. Тим часом Ерагон і вардени вирішили, що Мертага вже немає в живих. Це дуже засмутило Ерагона.

Після смерті Аджихада його донька Насуада стала правителькою варденів. Ерагон, Сапфіра й Арія вирушили із Тронжхейма, легендарного міста-гори, столиці гномів, у Ду Вельденварден, де жили ельфи. їх супроводжував гном Орик, названий син короля гномів Ротгара.

У Ду Вельденвардені Ерагон і Сапфіра зустрілися з Оромисом та Глаедром — останнім вільним Вершником і останнім драконом, які століття переховувалися від ненависного Галбаторікса, чекаючи на нове покоління Вершників драконів, щоб передати їм свій досвід. Там-таки Ерагон і Сапфіра зустрілися з королевою Ісланзаді, правителькою ельфів і матір’ю Арії.

Оромис і Глаедр почали тренувати Ерагона та Сапфіру. У цей час Галбаторікс послав разака й загін воїнів Імперії до рідного села Ерагона Карвахол. На цей раз він хотів полонити Рорана. Роран сховався, і йому б удалося уникнути нападу чужинців, якби не ненависть сільського м’ясника Слоуна. М’ясник зрадив і виказав його воякам Галбаторікса. Та Роран відбився й утік. Тоді нападники захопили в полон Катріну — його кохану й доньку Слоуна. Роран переконав односельців іти разом із ним до варденів. І вони подалися через Хребет вбік південної країни Сурди, яка все ще була незалежною від влади Галбаторікса.

Рана на спині продовжувала дошкуляти Ерагонові. Та одного разу під час святкування Кривавої Клятви, коли ельфи вшановували угоду з драконами, його рану зцілив примарний дракон, якого ельфи викликали на завершення свята. Більше того, він наділив Ерагона такою самою силою й спритністю, яку мали й самі ельфи.

Ерагон і Сапфіра полетіли до Сурди, де Насуада, очоливши варденів, готувалася до нападу на Імперію Галбаторікса. Ургали приєднуються до варденів. Вони хочуть помститися Галбаторіксу, бо він, як вони стверджували, затьмарив їхній розум. Там-таки Ерагон знову зустрічає дівчинку Елву, яка, хоч за віком була малою дитиною, через його невдале благословення нагадувала поведінкою цілком дорослу людину.

1
{"b":"262596","o":1}